ТОП просматриваемых книг сайта:
Пояснюючи світ. Стивен Вайнберг
Читать онлайн.Название Пояснюючи світ
Год выпуска 2015
isbn 978-617-12-6659-9, 978-617-12-5103-8, 978-617-12-6658-2, 978-617-12-6657-5
Автор произведения Стивен Вайнберг
Жанр Прочая образовательная литература
Издательство Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»
Відомі цікаві твердження як Архімеда, так і Плутарха, що з великого розміру Сонця Арістарх зробив висновок, що не Сонце обертається навколо Землі, а Земля обертається навколо Сонця. Архімед у творі «Про підрахунок піщинок»8 каже, що Арістарх зробив висновок не лише, що Земля обертається навколо Сонце, але й що орбіта Землі крихітна проти відстані до нерухомих зірок. Імовірно, Арістарх зіткнувся з проблемою, що виникає під час створення будь-якої теорії руху Землі. Якщо крутитися на каруселі, здається, що наземні об’єкти рухаються туди й сюди. Так само й зірки, схоже, мають рухатися то в один, то в інший бік упродовж року, якщо дивитися з рухомої Землі. Мабуть, Арістотель усвідомлював це, коли коментував9, що якби Земля рухалася, то «спостерігалися б переміщення та зворотний рух нерухомих зірок. Однак нічого такого не помітно. Ті самі зірки завжди сходять і заходять у тих самих частинах Землі». Точніше кажучи, якщо Земля обертається навколо Сонця, то кожна зірка має описувати в небі замкнену криву, розмір якої залежить від співвідношення діаметра орбіти Землі навколо Сонця з відстанню до цієї зірки.
Тож, якщо Земля обертається навколо Сонця, чому давні астрономи не бачили цього видимого щорічного руху зірок, відомого як щорічний паралакс? Щоб зробити цей паралакс достатньо маленьким та уникнути спостереження, було потрібно припустити, що зірки розташовані на певній мінімальній відстані одна від іншої. На жаль, Архімед у своєму творі «Про підрахунок піщинок» жодного разу чітко не згадує паралакс, і ми не знаємо, чи хтось у Стародавньому світі використовував цей аргумент, щоб встановити нижню межу відстані до зірок.
Арістотель наводив також інші аргументи проти ідеї, що Земля рухається. Деякі з них ґрунтувалися на його теорії природного руху до центру Всесвіту, згадуваної в розділі 3, але один аргумент спирався на спостереження. Арістотель міркував, що якби Земля рухалася, то тіла, підкинуті вертикально вгору, не встигали б за рухомою Землею, а отже, падали б не на те місце, з якого їх підкинули. Натомість, як він зауважує10, «важкі тіла, з силою підкинуті доволі прямо вгору, повертаються на точку, з якої стартували, навіть якщо їх підкидають на необмежену відстань». Цей аргумент повторювали багато разів, наприклад, Клавдій Птолемей (про якого йшлося в розділі 4) близько 150 року, а також Жан Бурідан у Середньовіччі (як ми побачимо далі в розділі 10), доки відповідь на нього не дав Нікола Орезмський.
Судити про те, наскільки поширилась у Стародавньому світі ідея рухомої Землі, було б можливо, якби ми мали хороший опис давнього планетарію – механічної моделі Сонячної системи[16]. У своєму творі «Про державу» Цицерон розповідає про обговорення планетарію в 129 році до н. е., за 23 роки до його власного народження. Під час цього обговорення консул Луцій Фурій Філ начебто розповідає про Архімедову планетарну модель, яку після падіння Сиракуз захопив їхній завойовник
Є знаменитий давній пристрій, відомий як антикітерський механізм, що його знайшли 1901 року пірнальники за губками поблизу острова Антикітера в Середземному морі між Критом і материковою Грецією. Вважають, що його загубили під час кораблетрощі десь так між 150 і 100 роками до н. е. Хоч антикітерський механізм сьогодні має вигляд поїденого корозією шматка бронзи, науковці зуміли визначити принцип роботи цього пристрою, вивчаючи його внутрішню будову за допомогою рентгенівських променів. Вочевидь, це не планетарій, а календарний пристрій, що показував видиме положення Сонця та планет у зодіаку на будь-яку дату. Найважливіше те, що його складна трибова передача надає доказ високого розвитку елліністичної техніки.