Погана - Хлои Эспозито

Скачать книгу

Бідненька, бідненька моя. Можу лише уявити твої страждання. Він був справді пречудовим чоловіком. Найкращим зятем. Такий багатий. Такий хвацький і вродливий. Я ніколи не забуду вигляду його спини, коли він чекав на тебе біля вівтаря. Я сказала поліцейським, що це ніяк не могло бути самогубство. Такий гарний і заможний чоловік, як він, не наклав би на себе руки отак, ні сіло ні впало. Я показала їм вашу світлину з медового місяця, ту прекрасну картку, де ви вдвох на пляжі насолоджуєтеся дайкірі на заході сонця. «Амброджо Карузо, – сказала я офіцерові, – одружений із моєю дочкою Бет. Ви наклали б на себе руки, якби вона була вашою дружиною?» Він погодився, що ти – щось особливе. Він навіть дійшов до того, що зазначив, що ти успадкувала свою красу від своєї мами. І, мушу визнати, я цього не заперечувала. Якби він бачив твого батька, Алвіна, йому в голову не закралося б жодного сумніву. Полюбляють вони пускати бісики, ці італійські чоловіки. І слід сказати, що це змінює життя на краще. У Сіднеї жінки певного віку стають просто невидимі. Але я все ще жінка. У мене все ще є свої потреби. І я ціную цей комплімент. Докладаєш зусиль, доглядаєш за собою… хімічні пілінги, регулярна епіляція воском, зрошення кишківника. Намагаєшся залишатися в формі. Я поки ще не збираюся в могилу.

      Хай там як, любенька, приїжджай побачитися зі мною. Увесь цей стрес не на користь моїм нервам, і можу сказати, що кортизол заважає гормонотерапії.

      Завжди твоя,

      Матуся ххх

      P.S. Я намагалася дотелефонуватися на твій мобільний, але, схоже, на лінії якісь технічні негаразди. Він просто дзвонить, дзвонить, а потім перемикається на голосову пошту. Янголе, будь ласка, чи могла б ти мені перетелефонувати?

      Я видаляю листа. Хитаю головою. Вона неймовірна.

      У двері стукають.

      Що це? Поліція?

      – Хто там? – питаю я.

      Я дивлюся у вікно. Думаю, якщо доведеться, я зможу вилізти. Який це поверх? О, пентхаус… Геніально. Чудовий план, Алві. Ти гола-голісінька. Центр Лондона. Середина дня. Ніхто не помітить, як ти в костюмі Єви бігаєш по даху.

      – Даруйте, мадам, але ті, в кого кімнати зняті до дванадцятої, виселилися, гм, о дванадцятій.

      – Так. Зрозуміло. А зараз котра?

      – Пів на другу.

      Гадство.

      – Я йду.

      Я маю зникнути, доки ніхто не побачив цієї кімнати. Ми з Ніно сплатили за рахунком (готівкою, минулого вечора, товстенним оберемком євро), але це була сплата за проживання, а не за повне відновлення цього довбаного номера. Треба вшиватися.

      Але мені нічого вдягти. Ніно продовбався з валізою мого одягу. Разом з усіма грошима. Що він намірився робити з сукнями моєї сестри? Від «Ґуччі», «Ланвін» і Тома Форда. Чесно кажучи, я маю сумнів, що вони йому личитимуть. Ха! Я хочу їх повернути. І мою фотку Ченнінґа Тейтума. Повірити не можу, що він і її теж захопив. Не схоже, щоб вона йому була потрібна.

      Я хапаю свою брудну вчорашню сукню (маленьке чорне плаття Бет від «Шанель») і мчу до ванної прийняти душ. Ступаю у воду, від якої підіймається пара. Співаю на все горло «You Oughta Know» Аланіс Моріссетт. Я замотую

Скачать книгу