LITMIR.BIZ

Скачать книгу

      Син перевів погляд на батька. Його блакитні очі палали люттю, проте Сколкозбройця він так і не прикликав.

      Далінар перемкнув свою увагу на Садеаса й тихо мовив, підкреслюючи кожне слово:

      – Садеасе, мені, звичайно ж, здалося, ніби щойно ти привселюдно – та ще й у присутності короля – назвав мого сина нікчемним. Звісно, ти б такого не сказав, оскільки подібна образа змусила б мене прикликати Сколкозбройця й пролити твою кров. Розтоптати Пакт помсти. Спричинити смертельний поєдинок між двома найвпливовішими союзниками короля. Ясно, що ти не вчинив би так по-дурному. Очевидно, мені просто почулося.

      Запала глибока мовчанка. Садеас зволікав із відповіддю. Він не бажав відступатися від своїх слів і витримував погляд Далінара, але все ж таки вагався.

      – Можливо, – тихо відповів Садеас, – ти й справді не розібрав сказаного. Я не міг образити твого сина. Це було б… нерозумно з мого боку.

      Утупивши один в одного очі, вони, здавалось, досягли порозуміння, і Далінар кивнув. Садеас зробив те саме – короткий ствердний помах голови. Вони не дозволять своїй взаємній ненависті стати загрозою для короля. Шпильки – це одне, а образи, за які викликають на дуель, – зовсім інше. Не можна було наражатися на таку небезпеку.

      – Що ж… – сказав Елгокар.

      Він був не проти, щоби великі князі суперничали, змагаючись за вплив і визнання. Король вважав, що це лише йде їм на користь, і мало хто докоряв йому – адже таким був загальноприйнятий спосіб правління. Проте Далінарові він усе менше й менше подобався.

      «Об’єднай їх»…

      – Гадаю, цей інцидент вичерпано, – додав король.

      Адолін, котрий стояв обіч нього, виглядав невдоволеним, немов і справді сподівався, що батько прикличе Сколкозбройця й зіткнеться з Садеасом. У Далінара й самого кров закипала в жилах, Запал спокушав його, проте князь не давав йому волі. Ні. Не тут. Не зараз. Не тоді, коли вони потрібні Елгокару.

      – Напевно, ви маєте рацію, – промовив Садеас. – Хоч я й сумніваюся, що цій суперечці між мною та Далінаром коли-небудь прийде кінець. Принаймні доти, доки він знову не навчиться поводитись, як годиться чоловікові.

      – Я сказав, досить уже, Садеасе, – вгамував його монарх.

      – Кажете, досить уже? – пролунав голос когось новоприбулого. – Я гадаю, що одного-єдиного Садеасового слова «уже досить» для кожного.

      Дотепник пробирався крізь королівський почет, тримаючи в руці чашу з вином. При боці в нього теліпався срібний меч.

      – Дотепнику! – вигукнув Елгокар. – Коли ти сюди дістався?

      – Я наздогнав мисливців перед самою битвою, Ваша Величносте, – сказав той, уклоняючись. – Хотів був поговорити з вами, але прірводемон випередив мене. Я чув, що ваша бесіда з ним вийшла досить жвавою.

      – Але ж виходить, що ти прибув багато годин тому! Що ти робив увесь цей час? Як я міг не помітити тебе?

      – У мене були… деякі справи, – відказав Дотепник. – Та я не міг проґавити це полювання й допустити, щоби вам бракувало мене.

      – Поки

Скачать книгу