LITMIR.BIZ

      Уже кілька місяців поліцмейстерові Югану Ґуставу Нурліну обіцяли відповідне посаді помешкання, але далі обіцянок не йшло. Він так і жив із сім’єю у старій квартирі за кілька кварталів від біржі.

      Було вже далеко за північ, коли Вінґе нарешті піднявся на третій поверх поліцмейстерового будинку і тепер намагався віддихатися. Він добре чув, що інші візитери розбудили не тільки начальника поліції, а й усіх його рідних. У якійсь із кімнат жінка намагалася заспокоїти налякану дитину. Нурлін зустрів його в передпокої – без перуки, у формених штанях і камзолі, з-під якого визирала нічна сорочка.

      – Сесіле, дякую, що прийшов так швидко, незважаючи на пізню годину.

      Нурлін жестом показав на стілець біля груби, Вінґе кивнув і сів.

      – Катаріна поставила каву, скоро має бути готова.

      Поліцмейстер збентежено сідає на стілець навпроти й прокашлюється, ніби це має допомогти йому озвучити мету цієї зустрічі.

      – Сесіле, недавно з Фатбурену в Седермальмі витягли труп. Якісь дітлахи притягли туди п’яного пальта, і той витяг мерця з води. Труп у такому стані… Чоловік, який мені це розповідав, десять років у міській варті, за цей час бачив найгірше, що може людина зробити іншій людині, а все одно так його трусило, ніби ось-ось його виверне. Навіть не зайшов далі порогу.

      – Наскільки я знаю міську варту, у нього це могло бути від сивухи, а не від побаченого.

      Від цього напівжарту ніхто не засміявся, а Вінґе втомлено потер очі.

      – Югане Ґуставе, коли ми востаннє співпрацювали, домовилися, що на цьому все. Я весь рік допомагав поліції, але ти сам знаєш, мені треба подбати і про свої справи.

      Нурлін підвівся, приніс із сусідньої кімнати чайник і налив у два горнятка гарячої кави.

      – Я тобі надзвичайно вдячний, Сесіле, не уявляєш як. Не можу згадати жодної справи, де ти не перевершив би мої очікування. Зважаючи на те, як завдяки тобі покращилися результати роботи поліції за цей час, комусь могло б здатися, що ти робиш мені велику послугу. Але скажи чесно, Сесіле, хіба це не я тобі роблю послугу?

      Нурлін через стіл намагався зловити погляд Вінґе. Відпивши ковток кави, начальник поліції відставив горнятко.

      – Колись ми були молоді, Сесіле, тільки закінчили студії права й мріяли прославитись у суді. Ти завжди був найбільшим ідеалістом серед нас, тримався своїх переконань і був готовий заради них на все. Мене життя скрутило, а ти мало

Скачать книгу