ТОП просматриваемых книг сайта:
.
Читать онлайн.
За сто років, протягом яких у Швеції розбудовували великодержав-ність, перед її можновладцями поставав строкатий парад різних спонук і обставин. Часом, здається, провідною зіркою для них у їхніх вчинках була торгівля, часом – шляхетніша, політична підстава, пов’язана з безпекою, а бувало, що й обидві разом. (Треба пам’ятати, що чітке розмежування між політичними підставами, з одного боку, й економічними, з другого, – це великою мірою абстракція. Ці сфери сплелися в одне. Щоб оборонити свою державу, треба було провадити війну. А новий тип війни, який поглинав велетенські ресурси, змушував збільшувати і зберігати свою економічну потугу.)
Проте немає сумніву, що внутрішнє становище у Швеції відігравало дуже важливу, щоб не сказати вирішальну, роль каталізатора для довгої низки воєн і нечуваної експансії.
Але не треба уявляти собі, що князі та дворянство вели ті пишні війни тому, що були дурні чи лихі або, може, одночасно дурні й лихі. Ті конфлікти були явищем, що його витворила феодальна система; війна за тих часів була просто найшвидшим засобом отримати великий і раптовий виграш. В економіці переважало, чи, швидше, гальмувало її, мляве й відстале рільництво, яке розвивалося так повільно, що той розвиток часто взагалі важко було помітити. Територіальні завоювання і воєнна здобич були тоді єдиними шляхами до швидкого досягнення життєвих вершин. Це стосувалося і держав, і окремих осіб. Крім того, є дуже важлива відмінність між капіталістичним і феодальним ладом. Типове місце для конкуренції в капіталістичному ладі перебуває всередині економіки, всередині ринку; звичайне ж місце феодальної конкуренції – поле бою, а найзвичайніший засіб конкуренції – шпага. У капіталістичній економіці суперники можуть одночасно процвітати й розростатись. У феодальній економіці таке неможливе, центральний творець вартостей, земля, не може збільшитися в об’ємі, вона може тільки змінити власника, і така зміна завжди відбувається зі зброєю в руках. Отже, численні й довгі війни переважно були майже неминучим наслідком феодального суспільного ладу.
Легко вирахувати, що в цій кривавій політиці хтось мав бути зацікавлений. Як кажуть, правди в мішку не сховаєш, – безперечно, завдяки великодержавності багатшало саме шведське дворянство. Через своє виховання й освіту дворяни змалку націлювалися на військове поле діяльності. Для молодих дворян, що дбали про кар’єру, взагалі існувало тільки два шляхи, про які варто було думати: шлях службовця або шлях військового. Із них шлях меча був незрівнянно привабливіший. Деколи понад 80 відсотків дворян перебували у війську. Варто знати, що тодішні люди ставилися до війни цілком інакше, ніж ставляться теперішні. Для них війна здавалася не якимось лихом а priori, а насамперед нагодою зробити кар’єру і швидко досягти достатку, ділом, яке найбільше личить дворянинові. Натомість мир у їхніх очах міг бути прикрою небезпекою, що загрожувала їм деморалізацією