Українська модерна проза - Антология

Скачать книгу

почув тепер себе таким неміцним, що не міг би – він в сьому був певний – сказати, хто правий і хто винний, не міг би кинути просто в вічі тому, хто став би його винуватити, що він буржуй; не міг би голосно і сміливо казати всім ту правду, в яку так вірив; не міг би гордо і непохитно тримати свій прапор, – не міг би боротись за нього до загину… Йому скрізь миготіла «помилка»…

      І тепер він, Корденко, вийде поміж гурт слабим, нікчемним, з якого він сам ще так недавно сміявся і на якого з погордою дивився. Тепер кожний може кинути йому грязюкою в лице, тепер всякий викине на очі те, чого спершу не міг, боявсь і що тримав тоді про себе; тепер кожний, поперед подоланий, помститься на нім дрібною жорстокістю, з рабською злістю, – і він, Корденко, пишний і сміливий, тепер нікчемний, помилка в своїх власних очах, не буде міг обстати за себе, бо… Немає ґрунту під власними ногами, похитнувся..

      На що опертись? На те, що хитається?.. Але ні, його гордий дух не може погодитись з тим, що він тепер стане слабим, нікчемним, мізерним… Ні, сього не буде!..

      І він встав і поглядів на чоло дня, що надходив…

      Воно було вже біле…

      Зараз засяє день: він не хоче, щоб день, який бачив його могутнім переможцем в боротьбі за правду і з собою і з другими, тепер побачив його подоланим, мізерним, з поламаними крилами…

      Корденко думно підійшов до бюро, одчинив шухляду, добув револьвер і приложив до грудей…

      І схотілось йому ще раз, останній раз, подивитись довкола на світ, на наближення дня, на себе…

      І він поглядів: на обличчі йому витисся той грубо-твердий вираз, який запановував на нім, коли він на щось рішався.

      І спустив курок…

      Здригнувся Корденко, похитнувся… нахилився і важко впав… ще раз здригнувся і занімів…

12 квітня 1906 року. Варшава

      Одарка РОМАНОВА

       18.03.1853, с. Сальне Ніжинський повіт – 14.04.1922, Китаїв, під Києвом

      Народилася в інтелігентній родині. Певний час жила в Москві, де навчалася музики та співу. У Києві зблизилася з українською інтелігенцією, була близька з родинами Старицьких, Лисенків, Косачів.

      Друкувалася з 1887 р. у багатьох журналах, публікувала оповідання, поезії та казки. Книжками вийшли збірка віршів «Пісні, думки, легенди» (1896), повість «Пан та Чабан», казка «Сватання Мороза».

      Окремі її поезії стали народними піснями («Нічко лукавая»).

      СТАТУЯ

      Вона побачила світ в студії римського скульптора. В ту мить, коли артист скінчив свою працю, ластівки ще веселіше защебетали під стріхою. Соняшний промінь прорвався крізь міцно сплетені виноградні листя, щоб краще придивитися до чудового твору. Всі статуї, що стояли поруч з новою, здавалися тільки штучно зробленими статуями, а ся, нова, була якась надзвичайна: хто не звертав уваги на її розкішне тіло, а дивився у вічі, той бачив у сих глибоких мармурових очах якесь невимовне бажання і сум.

      Коло пишних, трохи одкритих уст залягла тінь, яка нагадувала гіркий усміх. Ще хвилина й, здавалося, що з сих глибоких мармурових очей покотяться сльози;

Скачать книгу