LITMIR.BIZ

Скачать книгу

манерами володіє Іванко. Не те щоб Демко був невігласом чи не вмів поводитися у суспільстві, проте не мав такої гарної освіти, як Іван. Хлопці мали півтора року різниці у віці, і у них знайшлося чимало спільних інтересів. Але виросли вони в різних умовах і отримали різне виховання, що особливо було помітно збоку – Іванко мав шляхетський лоск, а Демко був простішим. Однак для молодшого Яненка це не мало значення, і він приязно базікав з гостем, вправно згладжуючи усі незручності. Павло радів зародженню приятельських стосунків між цими двома – його не покидала приємна мрія рано чи пізно одружитися з Марією, і ця приязнь рідного сина до його майбутнього пасинка була вельми доречна.

      На ранок Демко вже був готовий у дорогу. Але м’явся та зволікав – хлопцеві дуже хотілося попросити Яненка, щоб його гонець передав звісточку Надійці. Але сором’язливість взяла гору, і Демко, зітхаючи, поїхав з Києва.

      Демко і тут квапився, тому троє подорожніх подолали шлях від Києва до Переяслава за один день і вже затемна в’їхали у місто, та одразу попрямували до замку, де зупинився гетьман. А завдяки записочці від Яненка Демка негайно провели до Виговського.

      Іван прийняв Демка без свідків та охорони. Проте недовірливо оглядав стомленого хлопця. Виговський вже й не пам’ятав про своє благодіяння – у нього було безліч інших важливих справ, тому, вислухавши Демка, здивовано запитав:

      – Невже ти, хлопче, спеціально приїхав сюди, щоб розповісти мені про Пушкареву зраду? Невже ти не побоявся ризикнути своїм життям заради мене?

      – Твоя милосте, у Корсуні я присягнув тобі на вірність. Тому тримаюся присяги, як тримався мій покійний батько, поклавши життя під Берестечком. Мені соромно бути гіршим за тата! – відповів Демко. – Я не хочу мати собі за володаря якогось царя, який не зробив мені жодного добра, а твоя мосць був дуже ласкавий до моєї родини, і я ніколи цього не забуду. Пушкар – зрадник, якщо погодився допомогти цим послам, і мені соромно, що я у нього служив, хоч і недовго. Але я побоююся, що твоя милість мені не повірить, бо я всього лише звичайний хлопець і… – І замовк, второпавши, що такого говорити не варто.

      Виговський допитливо поглянув на Демка – той дивився на нього, не ховаючи очей. І не було в цих темно-блакитних очах ані прихованих думок, ані сум’яття, лише самі щирість та приязнь, а ще надія на довіру. Так дивляться лише ті люди, які не чекають користі зі своєї відданості, бо для таких важливіша вдячність за отримане добро, а це вже пряма ознака благородства.

      – Я вірю тобі, синку, – промовив Іван, приязно усміхнувшись. А потім гірко зітхнув – за день до приїзду Демка шпигуни із Запорожжя донесли про наміри Барабаша, і він відправив до царя посольство на чолі з Почановським зі скаргою на запорожців. І от добре було б приєднати до тієї скарги ще й скаргу на Пушкаря!

      «А може, й добре, що не встиг, – подумав Іван. – Бо це була б їм на руку ковінька. Якщо до Барабашевої зради долучився ще й усіма шанований Пушкар, то це означає, що я дійсно

Скачать книгу