LITMIR.BIZ

Скачать книгу

до Києва. Зараз оминете Полтаву та підете на Рибці, а під ними буде заїжджий двір – там заночуєте. Потім підете на Решетилівку, з неї на Велику Багачку, потім через Хорол та Оржицю на Кропивну, а звідти вже дійдете до порома через Дніпро, що якраз навпроти Черкас. А там уже запитаєте, де Мокиївський хутір. Тільки запам’ятайте: Мокиївський хутір та Іван Калачник! – повторив Омелько. – Ну, з Богом, дітки, з Богом!

      Олеся та Левко у супроводі Наді попрямували до воріт. Але, дійшовши до хвіртки, Олеся зупинилась та озирнулась, окинула поглядом подвір’я, біленьку хату під очеретяним дахом, інші будівлі, криничку та постать Омелька, який гордовито стояв на фоні всього цього… Дівчина не витримала, випустила ручку брата та підбігла до чоловіка, повиснувши у нього на шиї й гірко плачучи.

      – Ну, не треба, Олесенько, не треба так гірко! – розчулено промовив Омелько. – Ми ж не навік прощаємося! Ще неодмінно побачимося! Ідіть вже швидше!

      – Хай береже тебе Господь! Прощавай, Омельку! – схлипуючи, вигукнула дівчина та швидко пішла геть.

      І на все життя в пам’яті Олександри викарбувалася ця картина: рідна хата та постать літнього козака, який не пошкодував задля неї свого життя.

      Вийшовши за ворота, дівчата та хлопчик швидко пішли лісом, дійшли до розвилки, де одна стежка повертала в Полтаву, а інша вела до проїжджого шляху. Тут всі троє зупинилися.

      – Дякую тобі, Надійко, – промовила Олеся. Губи її затремтіли, а на очі знову навернулися сльози, але вона їх швидко витерла.

      А Надя не витримала й кинулась Олесі на шию, шепочучи:

      – Дасть Бог, ще побачимося! Бережи вас Пречиста Діва! – але потім опанувала себе та швидко побігла стежкою, намагаючись не оглядатися. Олеся зітхнула та квапливо пішла в протилежну сторону, міцно стискаючи ручку брата. «Господи, дай нам з Левком сил! Захисти нас в дорозі, захисти моїх маму та брата, а ще вбережи Омелька», – молила дівчина, розуміючи, що єдиний, хто зараз лишився поруч з нею та братом, це Господь Бог.

      Зоставшись сам, Омелько зайнявся ділом. Насамперед осідлав коня. Це був не породистий красень, однак витривала та розумна тварина, здатна і під сідлом ходити, і воза тягти. Зібрав свої речі, скромні заощадження, деякий харч, заразом вилаявши Олесю, бо помітив, що вона не захопила їжі в дорогу.

      Але тут до Омелька завітав гість – Пушкарів джура, який повідомив, що начебто їде у своїх справах, а Марія просила його по дорозі заїхати до неї додому та передати, що вона заночує в Полтаві, бо її кума щось розхворілася, і щоб діти не хвилювалися через її відсутність. «Пушкар все ретельно спланував, – гірко усміхнувся Омелько. – Дійсно, так не виникне жодного занепокоєння через відсутність моєї пані». Але приязно подякував джурі, пообіцявши все передати Олесі, а потім, щоб не викликати підозр, ще й запропонував йому хильнути чарочку. Джура не відмовився, щоб теж не видати себе, після чого поїхав.

      Потім Омелько відвів свого коня якнайдалі від садиби, аж до берега Ворскли, де, стриноживши, пустив – це на той

Скачать книгу