LITMIR.BIZ

Скачать книгу

і Сталіним почали з’являтися посилання на Крим. Темпи надзвичайно зросли після того, як 8 січня в Москві було випущено спеціальну директиву. Людиною, яка підписала цю директиву і визначила себе відповідальною за підготовку, був Лаврентій Берія, тоді народний комісар внутрішніх справ, голова установи, яка керувала ГУЛАГом. Берія, який пізніше став відповідальним за радянський проект атомної бомби, був досвідченим комуністичним керівником, який довільно використовував терор для мобілізації громіздкої централізованої радянської системи. Він підтвердив свою репутацію людини, яка найефективніше вирішує проблеми Сталіна, упродовж тижнів, що передували Ялтинській конференції.

      Берія підписав свою директиву за два дні до того, як Сталін отримав офіційне підтвердження від Черчилля про час і місце проведення конференції. Вона мала розпочатися 2 лютого 1945 р. Берія мав трохи більше трьох тижнів, щоб підготувати Лівадію та два інших кримських палаци – Воронцовський в Алупці (призначений для британців) та Юсуповський у Кореїзі (зарезервований для радянської делегації) – для їхніх почесних мешканців. Далі трапилося маленьке диво, яке уможливило тільки поєднання терору, швидкої мобілізації державної економіки, тактика ударної роботи та використання рабської праці.

      Заступники Берії, генерал таємної поліції Сергій Круглов і керівник будівництва Леон Сафразян, відповідали за безпеку та відновлювальні роботи. Полковники й майори державної безпеки, які працювали під їхнім керівництвом, відповідали за різні завдання, від установлення систем зв’язку до постачання будинків меблями та постільною білизною. Вони мали забезпечити дві тисячі комплектів ліжок для будівельників та охоронців, хоча цього й було значно менше, ніж потрібно, враховуючи кількість людей, які насправді брали участь у реконструкції палаців. Усього до Криму було направлено понад півтори тисячі залізничних вагонів із будівельними матеріалами, обладнанням, меблями та запасами продовольства{68}.

      Роботи проводили будівельники із Севастополя і Ялти, інженерні батальйони Чорноморського флоту й Червоної армії і, як пізніше занотувала Анна Беттіґер, «невелика армія румунських військовополонених». Таким чином, разом із дванадцятьма севастопольськими сантехніками на одній із будівель Лівадійського палацу працювали 150 військовополонених. Роботи тривали цілодобово у дві 12-годинні зміни. Опівночі керівники слухали звіти своїх підлеглих і складали плани на наступний день. Робітники з Ялти мали особливу незручність, бо після кожної зміни мусили пройти пішки 7 кілометрів, щоб дістатися до своїх домівок. Місцеві мешканці були вражені рівнем організації та дисципліни, що забезпечував нагляд НКВС за проектом, а також були щасливі отримувати дворазове харчування. І вони пишалися своїми досягненнями. Будівельним загонам надали креслення лише для президентської вбиральні та ванної кімнати: щодо решти їм доводилося знаходити власні будівельні рішення. Вони організували невелику

Скачать книгу