ТОП просматриваемых книг сайта:
За спиною. Гаська Шиян
Читать онлайн.Название За спиною
Год выпуска 2019
isbn 9786170953865
Автор произведения Гаська Шиян
Жанр Современная зарубежная литература
Серия Сучасна проза України
Издательство Ранок
Така моя легенда! Ясно вам всім?!
Але ніхто не звертає на мене уваги. І не знаю, чи виголошення мого запитання вголос змінило би реакцію публіки.
«Я-буду-буду-буду-самой-яркою-звездой» – співає на всю роздягальню жінка з обличчям щирохтивої зірки старечого порно і голим торсом, декорованим обвислими грудьми. Вона згинає руки в ліктях, наче бодібілдери на змаганнях, але у її виконанні це загрозливо і смішно водночас. На дупі у неї світліший за решту тіла трикутник від плавок. Телефон постійно пікає – розриваються вайбер і месенджер. «Господи, как ты себя любишь!» – вигукує вона через усе приміщення подрузі в мереживній білизні, яка, наче адепт секти 3D симуляцій ідеальної людини, втирає в кожну частину тіла якийсь інший крем. Але до ранкового еталонного зразка їй ще далеко. А потім огризається у відповідь на черговий сигнал телефону: «12:08! В 12 я должна уже была помыться!»
«Ты ж такая, что будешь до последней капли крови биться!» – відповідає їй мереживна.
«За свет 230 заплатила» – апелює бодібілдерка. І, завершивши цією реплікою їхній не надто змістовний діалог, одягає флісовий комбінезон плямистого пса з вухатим капюшоном, взуває золоті угги і вшивається, справді схожа на собаку, яка радісно біжить на прогулянку.
Я напружую перед дзеркалом сідниці й з острахом зазираю з-за плеча на неоране поле целюліту.
Канарка обговорює зі своєю фоторепортеркою відпочинок у Альпах. «І взагалі, здається, деяким чоловікам потрібна війна, щоб не дарувати брюліки!» – вловлюю я її життєствердну тезу.
«Крові? Крапля? Остання? Господи, як знайти серед усього цього натхнення помити голову?» – думаю я і, нахлобучивши шапку, рухаюся до виходу через жаровню фенів, але тоді розумію, що забула ключ у дверцятах шафки. Повертаюся, йду знову і знову виходжу в зал. Мені здається, що я десь у пекельному лабіринті, який з третьої спроби таки вдається покинути.
В холі лисий кремезний молодик із старанністю школяра поїдає з пластикового контейнера рис з родзинками і запиває білковим коктейлем. Двері відчиняються автоматично. У них заходить отець з дяком і починають всіх без розбору кропити. Хтось хреститься, хтось сахається, аж поки дівчина на рецепції не дає їм пожертву, кліпаючи своїми накладними віями, – чи то з переляку, чи то з каяття.
На вулиці зовсім замело, таке враження, що хтось патрає небесну курку. Технічний працівник спорткомплексу у шльопанцях на босу ногу підмітає біля входу і посипає піском, мамусі пхають по снігах візки й абсолютно очевидно, що за таких умов спортзал їм не потрібен. Пияк відкопує з кучугури машину, такого ж фіолетового кольору, як його обличчя. Сподіваюся, не сяде за кермо. Повз спілку ветеранів Афганістану, біля