LITMIR.BIZ

Скачать книгу

так гучно зітхнув, що міг присоромити кого завгодно, але сердитий парубок не звернув на те уваги.

      – Ну, чого зволікаєш?! Виховуй.

      – Молодий, гарячий… та й не в собі трохи… На перший раз пробачаю… – багатозначно проказав домовик. – Але, зарубай собі на носі, козаче! Якнайміцніше! Ніколи, навіть жартома, не смій погрожувати, що власну хату спалиш! Дурне це діло. Зовсім негодяще… І тим паче, не тривож бездумно прах батька. Особливо, якщо не відаєш, де він похований та й чи похований взагалі. Запам’ятав?

      – Твоя правда – погарячкував трохи, – не надто охоче визнав справедливість докору Куниця. – Але священика однаково покликати доведеться. Бабусю відспівувати… От голову заморочили… – парубок глянув на покійницю і важко зітхнув. – Наче жива… Здається, заснула тільки міцно. Навіть не віриться, що немає її більше… – і продовжив, надмірною діловитістю тону, вгамовуючи сльози: – Дні тепер спекотні стоять, довго тіло в хаті тримати не можна. Так що розповідайте хутко: хто і яку таємницю від мене приховував, та й піду похоронами займатися.

      Але, як воно зазвичай у житті буває, поговорити не вдалося. На подвір’ї хтось голосно відкашлявся і вимогливо постукав в одвірок. А потім знадвору ввічливо запитали:

      – Я дуже перепрошую, але хочу поцікавитися, чи є хто вдома? Чи ви, таки, вже всі пішли геть, і я тут сам до себе балакаю?

* * *

      Так своєрідно в Михайлівці розмовляв лише тутешній корчмар Іцхак. Він же – батько Ребекки! А почувши цей трохи гаркавий і немов надтріснутий голос, Тарас одразу пригадав, що дівчина втекла з лісу в чому мати народила. То ж зовсім не складно здогадатися, з чим завітав ранковий гість. І навряд чи розмова буде приємною. Навіть, незважаючи на те, що Іцхак був чоловіком хирлявим і – не стільки з переконання, скільки через згадану тілесну неміч – доволі сумирним. Куниця зніяковів і повів очима по кімнаті, наче шукав місце, де б це заховатися.

      Але одразу ж і оговтався. Раптова смерть бабусі і вся ця таємничість, що несподівано об’явилася в хаті Куниць, так усе перевернули з ніг на голову, що прихід шинкаря виявився не стільки неприємним, як недоречним. Парубок зітхнув і стиха вилаявся. Чого раніше ніколи не дозволяв собі з поваги до домашнього вогнища. Вилаявся, ніяково позирнув на покійницю і перехрестився.

      – Потім договоримо, – прошепотів до нечисті, наче їх хтось підслуховував і, поспішаючи випередити настирливого гостя, що вже нетерпеливо тупцяв на ґанку, вискочив надвір.

      – Доброго здоров’я, дядьку Іцхак… – проказав сумним голосом, кланяючись не так щоб низько, але з усією пошаною. – Знаю, що завинив я перед вами і Ривкою, але давайте поговоримо про це іншим разом. Чесне слово, не до того мені зараз…

      – Можна, звичайно і пізніше… – наче пристаючи на прохання парубка, кивнув у відповідь корчмар, тріпнувши пейсами. – Чому не відкласти нікчемну розмову на потім, тим паче, коли йдеться всього лише про мою дівчинку? Нехай собі ще трохи побігає по селу наголяса. Може, ще не всі мешканці в Михайлівці встигли

Скачать книгу