Тричі не вмирати. Спадок - Олег Говда Тричі не вмирати

Скачать книгу

ні разу не замислилися… Моя маленька Ривка і всі її майбутні дітки, дай Бог їм здоров’я, захочуть їсти. А вони – повірте на слово старому іудею – мають таку жахливу звичку змалку… І чим же ви, пане козаче, збираєтеся їх годувати? Невже знову бідному і хворому Іцхаку доведеться виймати останню крихту з рота у своєї і без того жебракуючої родини? Ось, я дивлюся на ваше обличчя і бачу, що тепер вам самому стало геть сумно?

      – Померла бабуся, – тихо промовив Тарас.

      – Значить, пан Куниця став ще біднішим? – прохопився зопалу Іцхак, але одразу ж схаменувся. – Азохен вей! Яка жахлива звістка! О, то направду великий жаль… Мої співчуття, пане козаче. Аглая Луківна була така пристойна жінка. Так, Іцхак пам’ятає, що одного разу він приповз до вашої хати, коли ні теща, ні тітка Соня не змогли вилікувати мій простріл. І щоб ви думали – ваша бабуся мені допомогла!.. Так, я ще три дні стогнав, щоб усі залишили мене бодай трохи в спокою, але спина вже зовсім не боліла. Присягаюся пейсами. Як рукою зняло… І коли ж це жахливе нещастя трапилося?

      – Цієї ночі…

      – Тогой-тогай… Що я можу сказати на ваше велике горе, пане Куниця… Окрім того, що всі ми там будемо, якщо доживемо, звичайно… Прийміть ще раз мої найщиріші співчуття, пане козаче. Так, дуже порядна жінка була ваша бабуся, повірте старому іудею. І ви знову-таки маєте рацію не бажаючи продовжувати нашу бесіду. Коли в будинку від живих чекають останньої пошани мертві, згадувати про необачних дівиць не пристало. Але після похорону… Навіть не сумнівайтеся. І хотів би, так Циля не дасть забути. Ось тільки, ще раз прошу вибачити, але якщо я все одно вже сюди прийшов, може, ви таки повернете мені одяг Ребекки? У бідної дівчинки не так багато шовкових сорочок… щоб розкидатися.

      – Пробачте, дядьку Іцхак, – лайнувся подумки Тарас. – Я вже казав: у мене немає її одягу. Напевно, сорочка залишилася в лісі. Ривка побігла, я кинувся наздоганяти… Хоча, якщо це так для вас важливо, то можна сходити пошукати. Я пам’ятаю місце, де ми… загубилися.

      – О-хо-хо… – важко зітхнув корчмар. – Так я і знав, що ні до чого хорошого всі ці нічні гуляння не доведуть. Особливо, в ніч напередодні Івана Купали… Хіба ж може на що путнє розраховувати дочка роду Ізраїлевого від християнського святого, що й сам перейняв звички язичницького божества? І казав же дурепі: одягни що-небудь стареньке, чого не шкода. Це-це-це… втратити таку гарну річ! Але як уже так кортіло… то чому не покласти весь одяг разом, щоб потім не шукати? Ох, молодь, молодь… Нічого святого у них немає, ніщо не цінують… Ай-ай-ай… Зовсім нова сорочка була… – і докірливо похитуючи головою, через що його довгі, завиті пейси тряслися, немов розділена надвоє цапина борідка, Іцхак став незграбно спускатися з крутого пагорба.

      Куниця провів поглядом нескладну, згорблену постать в довгополому лапсердаку, що розвівався в такт ході, потім озирнувся на зачинені хатні двері і втомлено присів на порозі. Йому раптом зробилося дуже сумно і гірко. А біль самотності зробився таким пронизливим,

Скачать книгу