LITMIR.BIZ

Скачать книгу

      – Сподіваюся, ти не був проти, що я відтягнув тебе подалі від росіян.

      – Чесно кажучи, сер, я не був проти. Я вже почав трохи нервувати.

      – Ну, ми переведемо тебе до Кобе, і ти побачиш, як усе влаштовано. Ти ж знаєш, що будеш у міжвідомчому авіаційному штабі, але роботу почнеш за тиждень.

      – Що ж, висплюсь, – припустив я; Вебстери посміхнулись одне одному.

      Генерал провів мене до чорного «кадилаку» з однією червоною зіркою на номерному знаку. Він завжди скидався на денді – цьому сприяли худорлявість, бездоганно підігнаний однострій і справжня штабна культура. Генерал був схожий на тих, кого військовослужбовці називали «курочками»², адже вимагав усіх військових почестей, охайних мундирів і начищеного взуття. Він крокував широкою ходою і сприймав усе це як належне. Я добре знав свого батька і бачив у ньому справжнього генерала. Йому завжди було байдуже до дрібниць на кшталт блискучих туфель або козирянь. Натомість Марк Вебстер, здавалося, дуже часто просто грає роль генерала. Одного разу я заявив про це моєму батькові, але він дуже розсердився. Він сказав:

      – Слухай, розумнику! Армія потребує різних генералів. Марк Вебстер може робити десятки речей, яких я не хочу робити. – Тоді він нахмурився і додав: – Не те щоб я був нездатний їх зробити. Але не варто недооцінювати тих чоловіків, які забезпечують діяльність організації.

      Три дні по тому ми обідали в надміру розкішному ресторані й батько сказав:

      – Я завжди захоплююся метрдотелями, які здаються незграбними, але все-таки забезпечують діяльність організації.

      Я прикрив рукою рота і пробубонів:

      – Ти це казав днями раніше про генерала Вебстера.

      Він подивився мені в очі й різко сказав:

      – Гадаю, якщо я це казав, то саме це я й мав на увазі.

      Але протягом цієї поїздки з аеропорту генерал Вебстер був як не свій. Він узагалі ніколи не був витонченим. Насправді він був стривоженим, хоч цього і не було помітно, аж доки ми не наблизилися до центру Кобе і я не здогадався, що його гризе. Місіс Вебстер знову всім заправляла.

      Ми оминули ріг вулиць, на якому стояли півдюжини військових – нам було заборонено називати їх джі-ай³, – які відверто байдикували. Вони перебували в Кобе на відпочинку після Кореї. Як і більшість солдатів, ці відновлювали свої сили з повіями. Поруч із військовими стояли п’ять опецькуватих японських дівчат, і, коли ми проїжджали повз, один із солдатів ляснув дівчину по сідницях; та заверещала.

      – Ось про що я говорила, – сказала місіс Вебстер.

      – Кобе – центр відпочинку, – похмуро відповів генерал, – я нічого не можу змінити.

      – Це ганебно.

      – Я знаю, – пирхнув генерал.

      – Крім того, це підриває авторитет однострою.

      – Здається, немає жодних правил щодо цього, – пробурмотів генерал Вебстер, відкинувшись назад із гримасою невдоволення.

      Місіс Вебстер, побачивши, що генерал відмовився від подальшої розмови, запитала

Скачать книгу