LITMIR.BIZ

Скачать книгу

      «…До речі, його дівчина зараз на лікарняному, на парастасі її не було, тому планую побачитися з нею завтра на похороні. Кажуть, трохи ненормальна. Цікаво буде познайомитися…»

      А ім’я? Ім’я, ідіот!

      «…І ще одна білявка у вас є, схожа на тигрицю…»

      Ілона, гм… у кожного свої асоціації…

      «…Вона, здається, хотіла мені щось розповісти, але завадив охоронець…»

      Конкретніше, бовдуре!

      «…Вона щось знає. Спробую поговорити завтра. Бувайте».

      Та-ак, ввічливості тебе ніхто не вчив, як я бачу, ну нічого, цей недолік ми виправимо!

      Олександр відкинувся на спинку крісла.

      Його дім знаходився на території фірми і він мав можливість тримати руку на її пульсі цілодобово. Але його пульс останнім часом давав збої.

      Олександр відкрив записника і торкнувся паперу золотим пером: Підозрюваний № 2: головний юрист фірми «Конвалія» Костянтин Богданович Дудай. Круглолиций, в окулярах, зразковий сім’янин, родич по батьковій лінії. Але це нічого не міняло.

      Навпаки…

      Він поглянув на монітор, перш ніж вимкнути комп.

      Боронь тебе Боже збрехати мені… Боронь Боже…

      11

      Олеся бігла і бігла карпатським лісом, але орк не відставав. Раптом ліс розступився, вона спіткнулася і впала навколішки. Намацавши перед собою рейку, відчула, як вона двигтить. Десь по цій рейці рухався потяг. Десь зовсім поруч.

      Позаду почувся войовничий вигук.

      – Попалася, с…ка!

      Олесю, що повільно озирнулася, умить засліпив ліхтарик. Дівчина підняла вільну руку, щоб захиститися від світла.

      – А ти швидко бігаєш! – мовила якомога спокійніше, але голосно.

      Орк цього не чекав. Зупинився, важко дихаючи. У руці тримав шампур, з якого скрапувала на землю кров.

      За хвилину:

      – Ха! А ти думала, шо втечеш? – спитав, вставляючи для зв’язки слів недруковані вирази.

      – Думала, але помилилася, – так само спокійно і голосно.

      – Ти знаєш, що я з тобою зараз зроблю?

      – Розкажи мені.

      І знову ступор. Темрява довкола та обриси великої темної фігури, з якої ллється світло, нагадали їй дитинство, коли Олеся з татом дивилася в кінотеатрі фільм про інопланетян, тремтячи від страху. Різниця полягала в тому, що зараз ефект присутності був приголомшливий.

      І ще… Через те світло вона ніяк не могла розгледіти його обличчя.

      – Швидше розказуй, бо не встигнеш… – поквапила орка, вказуючи рукою йому за спину.

      Під впливом наркотиків реакція у нього була, м’яко кажучи, млява. Величезний сніп світла за спиною орка щомиті поглинав усе більше простору довкола, наближаючись стрімко й безжалісно, і тільки коли оглушливий гудок потяга розметав тишу Карпат на цурки, її переслідувач обернувся.

      Олеся рвонула з місця, сподіваючись встигнути, але марно. Темрява накрила її з головою…