Терези - Анна Хома

Скачать книгу

із десяток круглих столів, розділених низькими перегородками на чотири секції. Кожну секцію займав менеджер із компом і стаціонарним телефоном – основною зброєю гуртовика.

      З цього почав пояснювати йому ази роботи Антон Васильович Нечипорук – цар і бог гуртового відділу. Так і сказав: «Я тут – цар і бог. Після шефа, звісно».

      Це мало би бути жартом, але Максиму було не до сміху, тому усмішка на обличчі куцого і якогось трохи нервового керівника поблякла. Був одягнений у сірий костюм, синю сорочку і якусь чудернацьку краватку з квіточками.

      Його стіл стояв півколом у куті біля вікна, що виходило на вікна адмінбудівлі, і з цього місця добре проглядався весь офіс. Але складалося враження, що ніхто на керівника дуже не зважав.

      Працівники ходили між столами, зупинялися перекинутися словом, сідали на край столу, пили каву, сміялися… і говорили, говорили, говорили по телефону, втупившись в екрани, клацаючи клавіатурою і мишкою, друкуючи якісь папери, виносячи і заносячи їх. І вся ця атмосфера безперервної роботи і дружнього базікання за кілька годин уже відлунювала йому у вухах.

      – Ти будеш помічником по Закарпатській області. Юро, йди сюди!

      Його менеджер-керівник був худющим, високим і білобрисим хлопаком, який, здавалося, загнеться від вітру, а проте руку потис не мляво й активне підморгування демонструвало швидкість реакції.

      – Невже знає, що таке димедрол?

      – Каже, що йому необов’язково все знати, у нього для цього будеш ти!

      Вони посміялися, і після ознайомлення з розпорядком дня і правилами поведінки на фірмі Максим перемістився до столу в протилежний кут офісу.

      – Звідси його практично не видно, – знову підморгнув Юра, вказуючи на Антона Васильовича. – Місце кльове, область теж кльова – багата і живе не за київським часом, зарплата непогана, а якщо поміж пасьянсом ще кілька дзвінків зробиш – ціни тобі не буде. Одне погано: твої помилки виправлятиму я, а це такий менінгіт: треба вилазити з цього закутка і йти на уклін до всіх тутешніх шефів. Можна і до верховного потрапити, тоді все каюк! Тому менше вкусиш – швидше проїдеш через перевал. І водії тобі спасибі скажуть, ти ще познайомишся з нашими водіями, потрапити їм під гарячу руку – ще гірше, ніж під руку шефа.

      І він знову підморгнув.

      – Я помітив…

      – А ти як тут опинився? Хтось порекомендував?

      Максим раптом бовкнув, не подумавши:

      – Так, Лешек…

      – Хто?

      – Олексій Лускувець…

      Юра завмер і насупився.

      – Та ну? Ти знав нашого Олексія?..

      – Ей, Юріку, ти чого ховаєш від нас свого красунчика?!

      Двоє дівчат – повненька білявка і худенька чорнявка – обійняли Юру з двох боків, пускаючи бісики в бік новенького.

      – Так, народ, увага! Ану відволіклися від замовлень, – Юра вийшов на середину офісу, плескаючи в долоні, – швиденько, народ, бо Настя і Катя вже хочуть заграбастати його собі. Отож у нас новий працівник, звуть його Максим і він цілком і повністю належить Закарпатській області!

      – У-у, хто таке сказав?..

      – А не зажирно тобі буде аж

Скачать книгу