Дзеркальце, моє дзеркальце - Кара Делевінь

Скачать книгу

членом нашої родини, який злажає, пробачте, але ні.

      Але поступово, поступово, за цей рік грання на барабанах і зависання з людьми, які, як виявилося, мої друзі, контроль за тим, що я їм, почав слабшати. Мене це жахало. Було страшно, але також і прикольно, бо в мене були друзі, і музика, і танці, і сміх, і гуляння всю ніч без перерви, відвідування клубу за клубом, бару за баром і виття на місяць.

      Не надто схоже на здоровий спосіб життя, але для мене він саме таким і був. Що більше було репетицій, то більше в мені було здоров’я та сили. Думки про їжу перестали мені дошкуляти, і в мою звичку увійшло їсти тоді, коли хочеться, і здавалося, що саме стільки мені й треба. Що більше моє істинне «я» заповнювало мене зсередини, то більше це збігалося з тим, що було зовні.

      То не був здоровий спосіб життя, то був щасливий спосіб життя, а також усвідомлення того факту, що, попри те як мені хочеться турботи мами й тата, я вже не потребую її. Я можу подбати про себе самостійно. Я дбаю про себе та Ґрейсі. Мені вдається це краще, ніж будь-коли вдавалося їм.

      Господи, я так зациклююсь на собі, вже остогидло.

      Зайву вагу переможено, хворобливу худорлявість – теж. Зараз моє тіло вгодоване, як собака м’ясника. Ну ж бо, Редлі, відпусти це, зараз є важливіші проблеми.

      Я просто хочу побачити Ней.

      Лео чекає на мене на розі. Лео та його приятелі, з якими він спілкувався до групи і час від часу зависає і тепер, що добре, тому що я нормально почуваюся з ними, а вони – зі мною. Лише поряд із дівчатами я виїдаю собі мозок чайною ложечкою. Я нормально йду? Хоча б щось із того, що я кажу, не лайно? Зі мною весело? Я невдаха? Всі ті думки проносяться на максимальній швидкості, ганяючи по колу в моїй голові. Коли я поряд із дівчатами, які мені подобаються, мені доводиться навіть нагадувати собі, як ходити. Я кажу собі: «Це твої ноги, дурбецело, вони ступають одна перед одною».

      А потім мені спало на думку: «Чорт, я пам’ятаю, як Лео й ті чуваки лякали мене до смерті, особливо коли брат Лео, Аарон, ще ходив до школи». Мені завжди було цікаво, чи носять вони в наплічниках зброю і як їм вдається так жувати жуйку, що одразу складається враження, ніби вони завжди перемагають у бійках і вже вбили кілька нікчем, а їхні трупи скинули в річку. На додачу, майже в день свого дев’ятнадцятиліття, Аарон потрапив до в’язниці за те, що порізав якогось типа у фаст-фуді, завдавши йому тяжких тілесних ушкоджень.

      Та Лео – не Аарон. І тепер, йдучи з ними до школи, знаєте, що я відчуваю? Я відчуваю, що вони майже такі самі, як я. Тільки вищі. Але, чорт забирай, майже будь-хто вищий за мене.

      – Привіт, – каже Лео, коли я підходжу.

      – Привіт, – киваю я, і ми всі по черзі киваємо одне одному, поки я вливаюся в їхній гурт і йду – як мені подобається це уявляти, – наче худорлявий і невисокий Девід Боуї з купою охоронців. Сонце гріє мені спину та шию, і навіть дим із машин сьогодні пахне приємніше – безугавний звук транспорту, вищання гальм, ревіння двигунів, лайка велосипедистів, радіо, увімкнене на повну гучність, – мій улюблений міський

Скачать книгу