LITMIR.BIZ

Скачать книгу

продираючись до самого серця пісні, підхоплюючи та тягнучи за собою Ней. Роуз горлала у верхньому регістрі, так потужно, так несамовито, так добре, що, коли пісня закінчилася, не обмінюючись жодним словом, ми почали спочатку. Цього разу все вийшло навіть краще, і коли ми закінчили, спітнілі та виснажені, то, піднявши очі, побачили, що двері кімнати відчинені й на нас дивиться з двадцять учнів. Вони підбадьорливо кричали й плескали нам.

      – Зваліть! – сказав їм Лео, а потім повернувся до мене й посміхнувся. – Слухай, а це буде офігезно.

      Вперше в житті до мене поставилися як до людини.

      4

      Ранній вечір стискав місто у своїх обіймах, а ми, лишивши лікарню далеко позаду, йшли до парку, до того самого парку, де ми гралися, коли були маленькими, хоча, звісно ж, окремо одне від одного. Діти дорогою зі школи зайшли до парку й вийшли, і тепер тут було порожньо. Ми сиділи під гіркою й не розмовляли. Наша тиша – приємна. Добре, що ми можемо прийти сюди й нічого не говорити, просто знаючи, що хочемо побути разом. Ось, що подарував нам минулий рік, – він подарував нам сенс, якого в нас досі не було. Ми і є сенс одне для одного.

      Поодинці ми рухалися хаотично, буксували й губилися, чекаючи, коли цей період нашого життя мине, коли ми зможемо жити по-справжньому й почуватися вільними.

      Із «Дзеркальцем, моїм дзеркальцем» з’явилися «МИ», об’єднані й сильні. Чи принаймні нам так здавалося. Та, напевне, у нас була якась слабка ланка, щось таке, що дозволило Наомі віддалитися від нас, майже від’єднатися, а ми навіть не помітили, як щось у ній зламалося. Про що ми не можемо говорити, про що ми ніколи не говоримо, так це про те, що могло довести її до такого стану.

      Вона наша найкраща подруга, і ніхто з нас не знає, чому вона взагалі втекла й чому вона могла… я не знаходжу жодної причини, яка змусила б її зістрибнути з мосту в чорну воду, якої вона боялася.

      Ми сидимо й не говоримо, відкладаючи повернення додому. У кожного з нас є причини. Моя, мабуть, зараз п’є третій келих горілки з колою, а батько, напевне, по саме нікуди заганяє черговій коханці.

      Лео першим порушує тишу.

      – Трясця, давайте щось зробимо, – каже він.

      – Ми вже щось робимо. – Роуз, відкривши свою шию, відхиляється на пофарбований метал гірки, на якому видряпано імена та лайливі слова. – Марнуємо молодість у парку. Як нормальні підлітки.

      – Я не про це, – сказав Лео. – Щось приємне? Пігулки, клуб. Треба нахрінячитися, як пропонувала Роуз.

      – Звідки печиво в безхатька, – позіхнула Роуз. – У тебе колеса при собі? Можемо тут накидатися.

      – У понеділок?

      Ой, мені здавалося, що ці слова пролунали тільки в моїй голові. Ну добре, принаймні їй стало смішно.

      – Господи, Редлі, яке сране занудство, – каже вона, посміхаючись ширше із кожним словом. – А чим би хотіла зайнятися Наомі? Вона там, чорт забирай, лежить і бореться за своє життя, а ми сидимо тут, наче якісь… лузери. Що б вона порадила нам зробити?

      – Ней захотіла б подивитися кіно чи піти до книжкового клубу, чи ще якоїсь фігні, – каже Лео,

Скачать книгу