LITMIR.BIZ

Скачать книгу

і завжди, тато скористався пульверизатором «Супермочитель», оббризкуючи кожну дошку оголошень, на якій висіли аркуші паперу. Поливаючи всі шкільні транспаранти цим запахом бензозаправної станції. Неквапно походжаючи коридорами, тато Френкі бризкав із пістолета запахом наповнення газонокосарки та очищення пензликів від фарби. Він поливав плитку на стелі, доки вона не стала такою вологою, що аж вигнулася і обвисла.

      Це був його таємний рецепт пінополістиролу, перетертого до найдрібніших білих кульок, розчиненого в бензині з вазеліном, розмішаного до густого стану, щоб він прилипав, тож, коли тато оббризкував цією слизотою стелю, нічого не скрапувало, а коли поливав вікна – не стікало.

      Тато пояснив, що додав трохи розчинника для фарби як сурфактант, щоб розірвати поверхневий натяг і щоб слиз не збирався краплями, а покривав усе рівномірніше.

      То були літні канікули, і Френкі знав, що жодних хом’ячків чи золотих рибок у класних кімнатах немає.

      Тато прицілився і обмочив камеру безпеки, яка за ними шпигувала.

      Після дня побиття в їдальні Френкі не міг пригадати, щоб тато дивився на нього. Якщо батько і позирав у його бік, то лише на шрам, який збігав у Френкі на обличчі. Червона лінія, ніби вигнутий край баскетбольної кросівки «Найк», де відірвалася шкіра на щоці. Навіть зараз, минаючи порожні влітку коридори, облицьовані шафками без замків, Френкі відчував, як тато крадькома зиркає на шрам. Тато Френкі ніколи не всміхався йому, жодного разу після того дня. Він хмурився, але хмурився на шрам. Привид того фінального, останнього удару. Останнього дня в державній школі.

      Великі плакати на стінах коридорів показували усміхнених дітей з усіх куточків світу. Вони трималися за руки під веселкою, на якій зазначалося: «Любов буває всіх кольорів».

      Тато направив пульверизатор на постер. Коли він це робив, вираз його обличчя був страшнішим за будь-який шрам. Він ніби хотів залити цей вогняний сік в очі та роти тих дітей, які залишили на Френкі той знак до кінця його життя.

      Увесь час, поки тато Френкі суперзмочував стіни школи, він викрикував речі на кшталт:

      – Так тобі, культурний марксизме! – або: – Нахуй ваше живе етнічне різноманіття!

      Тато поливав постер, доки той не обвис і не зсунувся вниз мокрою стіною. На той момент мочитель спустів, тож тато швиргонув його далеко-далеко, майже до кабінету шкільної адміністрації.

      – Ще трохи, малий, – сказав батько Френкі, – і я тобі покажу крутяк.

      Френкі не міг собі цього уявити. Діти, які його побили, досі сюди ходять. Нікого не перевели на домашнє навчання. Але приємно було усвідомлювати, що після сьогоднішньої ночі сюди вже ніхто ніколи не прийде.

      – Можливо, вони заскочили нас зненацька одного разу, – сказав тато, – але ми помстимося.

      Френкі зайшов за татом до вбиральні й почекав, поки той помиє руки.

      Тато сказав:

      – Ніхто більше не залупатиметься на цю сім’ю, ніколи. Перед тим як відправитися до машини,

Скачать книгу