LITMIR.BIZ

      За кілька хвилин Ленґдон уже сидів у порожньому салоні. Пілот усадовив його в передньому ряду, сам застебнув йому пасок безпеки і зник у носовій частині літака.

      Дивовижно, але салон був майже такий самий, як у звичайному пасажирському літаку, тільки без ілюмінаторів, через що Ленґдон почувався дуже незатишно. Усе життя він страждав від легкої форми клаустрофобії – наслідок одного випадку в дитинстві, – позбутися якої так і не зміг.

      Відраза до замкненого простору аж ніяк не позначалася на здоров’ї Ленґдона, але часто виводила його з рівноваги. Виявлялася вона у дрібницях. Він не любив спортивних ігор у закритому приміщенні, як-от рекетбол чи сквош, й охоче виклав кругленьку суму за свій просторий вікторіанський будинок із височенними стелями, хоч університет міг забезпечити його значно дешевшим житлом. Ленґдонові часто спадало на думку, що потяг до мистецтва виник у нього в юності від любові до величезних музейних залів.

      Десь під ногами запрацювали двигуни, і корпус літака затремтів. Ленґдон нервово ковтнув і застиг в очікуванні. Він відчув, як літак зрушив з місця. Над головою неголосно зазвучала музика у стилі кантрі.

      Двічі пікнув телефон на стіні. Ленґдон узяв слухавку.

      – Алло?

      – Як чуєтеся, містере Ленґдон?

      – Препаскудно.

      – Розслабтеся. За годину будемо на місці.

      – А де це «на місці»? – поцікавився Ленґдон, усвідомивши, що гадки не має, куди його везуть.

      – У Женеві, – відповів пілот, і двигуни заревіли. – Наша лабораторія в Женеві.

      – Женева, – повторив Ленґдон, трохи заспокоєний. – На півночі штату Нью-Йорк. У мене там живуть родичі, біля озера Сенека. Я й не знав, що в Женеві є фізична лабораторія.

      Пілот розсміявся.

      – Не та Женева, що в штаті Нью-Йорк, містере Ленґдон. Женева у Швейцарії.

      Зміст останніх слів пілота дійшов до Ленґдона не відразу.

      – У Швейцарії?! – серце шалено закалатало. – Ви, здається, сказали, що ми летітимемо лише годину?!

      – Так і є, містере Ленґдон, – зі сміхом відповів пілот. – Цей літак летить зі швидкістю п’ятнадцять махів.

      5

      Убивця маневрував поміж натовпом на людній вулиці європейського міста. Це був дужий чолов’яга. Смаглявий і дивовижно спритний. М’язи в нього й досі були напружені після недавньої важливої зустрічі.

      Усе пройшло добре, казав він собі. Хоч працедавець так і не відкрив йому свого обличчя, убивця вважав за честь бути в його товаристві. Невже від їхнього першого контакту проминуло лише п’ятнадцять днів? Убивця досі пам’ятав кожне слово з тієї телефонної розмови…

      – Мене звуть Янус, – відрекомендувався незнайомець. – Ми з тобою майже побратими. У нас спільний ворог. Я чув, твої послуги можна купити.

      – Залежить, кого ви представляєте, – відповів убивця.

      Незнайомець

Скачать книгу