LITMIR.BIZ

Скачать книгу

– сказала Лідія Василівна, і лише тепер чоловік помітив у її руках каструльку, замотану рушником.

      – Та навіщо ви? – зніяковів Тихон Павлович. – Я й сам можу готувати.

      – Як там Олеся? – спитала жінка, поставивши ношу на ґанок.

      – Не дуже, – зітхнув чоловік. – Здається, розумом вона сприйняла смерть матері, а ось душею – ні.

      – Менші діти, коли ще не усвідомлюють, що таке смерть, легше переживають, а Олеся… Вона доросла не за роками, хоча й невеличка росточком, – сказала жінка й поквапилася піти.

      Здавалося, батько з Олесею порозумівся і трохи заспокоївся. Чоловік накрив на стіл, покликав Олесю вечеряти.

      «Може, хоча б сусідчиної страви трохи поїсть, – думав він, – бо вже худнути почала, так їсть погано».

      Олеся слухняно прийшла, сіла за стіл, зупинила на мить погляд на материному стільці, подивилася на батька: навіщо, мовляв, кликав?

      – Бери ложку, будемо вечеряти, – сказав він.

      Дівчинка почала їсти, але було помітно, що її думки десь далеко і вона їсть автоматично. Чоловік знову розхвилювався.

      – Смачно? Мені подобається! – награно весело сказав чоловік. – Це тітка Ліда приготувала.

      – Не мама, – ніби виринувши із задуми, промовила Олеся. Вона поклала ложку й дивилася на батька. Чоловікові було важко витримати той погляд, і він почав ще швидше працювати ложкою, зосередивши погляд на мисці. – Моя мама померла, – стиха промовила дівчинка, – значить, і ти помреш? Я залишусь сама?

      Батько поперхнувся стравою й закашлявся.

      – Доню, ну що ти таке кажеш?! – дорікнув він.

      – Ти, як і мама, мене покинеш?! – уже кричала дівчинка. – Ви всі мене покинете, і що я сама буду робити?!

      Олеся скинула рукою миску зі стола, та жалібно брякнулася на підлогу, а дівчинка розплакалась і побігла до своєї кімнати. Батько підійшов до Олесі, яка ридала на ліжку, ткнувшись обличчям у подушку.

      Він узяв дитину на руки, пригорнув до себе. Усі слова втіхи застрягли десь у грудях, і чоловік лише погладжував доньчину спину, яка здригалася від ридань. Він дав змогу виплакатися, аж поки дівчинка не заспокоїлася й тихо промовила:

      – Можна я завтра не піду до школи?

      – Лише завтра, – погодився батько. – Давай я тобі застелю ліжечко, а ти піди вмийся. Домовились?

      Дівчинка мовчки пішла до ванної кімнати. Коли повернулася, то побачила, що мамина тека лежить на тумбочці.

      – Навіщо ти її чіпав? – одразу кинулася до папки.

      – Вона тобі заважає спати, – пояснив батько. – Я лише переклав на ніч, щоб тобі було зручніше.

      Олеся поклала теку під подушку.

      – Це моє, – сказала вона й заплющила очі.

      Тихон Павлович дотримався слова й дав Олесі змогу ще один день побути вдома. Наступного ранку дівчинка сама вдяглася, розчесала волосся й довго намагалася перед дзеркалом заплести косички. Кілька разів вона їх розплітала, потім починала знову, пригадуючи, як її навчала мати.

      – Тобі допомогти? – спитав її батько.

      – Я сама! – знову коротке й уперте.

      Тихон

Скачать книгу