LITMIR.BIZ

Скачать книгу

тут мама написала «Відкрити Олесі у день її восьмиліття». Незабаром тобі виповниться вісім років, й у свій день народження ти матимеш право розклеїти папір і прочитати. Коли тобі буде дев’ять рочків, ти прочитаєш наступний запис, і так будеш робити щороку.

      – А зараз не можна відкрити?

      – Ні, не можна, – відповів батько.

      – Але чому? До дня народження чекати так довго!

      – Не зовсім. Місяць мине непомітно, і ти матимеш гарний подарунок на свій день народження, – сказав батько, передаючи теку доньці. – Нехай буде в тебе, чи мені сховати?

      – Це моє! – чітко промовила дівчинка. Вона підійшла до ліжка й поклала теку під подушку. Марно батько вмовляв дівчинку покласти теку в тумбочку – Олеся не хотіла й на мить розлучатися з нею. Дівчинка вдягла ляльку в теплу сукню з одним рукавом, передяглася сама, лягла в ліжко й попросила батька вимкнути світло. Олеся довго не спала, згадуючи минулий свій день народження. Тоді була поруч мама, ще не хвора, весела і щаслива. Вона спекла тортик, і за столом Олеся задула сім свічок, загадавши бажання.

      «І чому я загадала гарно вчитися, а не щоб жила мама?» – думала дівчинка.

      Їй стало так тужно, так сумно без мами, що вона гірко й невтішно розплакалася. Щоб не чув батько, Олеся плакала, укрившись ковдрою з головою. І лише коли засунула ручку під подушку й торкнулася маминої теки, трохи заспокоїлась і стихла.

      Розділ 2

      Кілька днів поспіль Олеся не ходила до школи, і батько не наполягав. Він гадав, що дівчинці треба дати трохи часу, щоб вона оговталася від горя, яке звалилося на неї, намагався частіше спілкуватися з донькою, але вона майже не йшла на контакт. Олеся весь час тримала при собі ляльку і жодного разу не згадала ані про подружку Ніну, яка час від часу до них заходила, ані про свій клас. Здавалося, що горе скам’яніло, затверділо десь у глибині її душі, і лише великі виразні сині очі дивилися на світ з німим питанням: «Чому так сталося? І де моя мама?» Дівчинка часто залазила на стільчик біля вікна й дивилася надвір. Так вона могла сидіти годинами, ніби чекаючи на повернення матері.

      – Чому ти там сидиш? Що видивляєшся, Олесю? – спитав якось батько.

      Він обережно торкнувся плеча дитини і відчув, як воно злегка здригнулося.

      – Не знаю, – стенула вона плечима.

      – Так не можна. Ти б сходила погуляла, Ніна заходить до тебе щодня.

      – Не хочу, – відповіла коротко, не відриваючи погляду від вікна.

      – Там нікого нема, – сказав батько, зазирнувши через плече.

      – Я знаю.

      – І мами ти там не побачиш, – обережно промовив батько.

      – Так. Мама померла.

      – Добре, що ти це розумієш, – зітхнув чоловік. – То, може, не треба дивитись у вікно, де… де нікого немає?

      Олеся різко повернулася, скочила зі стільчика, подивилася батькові у вічі. Від того погляду в нього пробігли по тілу сироти.

      – Чому?! – скрикнула дівчинка. – Чому вона померла?! Чому мене покинула? Я її так любила!

      Очі Олесі наповнилися слізьми, і великі горошини покотилися по щоках. Чоловік обняв дівчинку, вона притислася всім своїм тільцем до нього.

      – Мама

Скачать книгу