ТОП просматриваемых книг сайта:
Стара холера. Володимир Лис
Читать онлайн.Название Стара холера
Год выпуска 2018
isbn 978-617-12-4949-3, 978-617-12-5657-6, 978-617-12-5658-3
Автор произведения Володимир Лис
Жанр Современная зарубежная литература
Издательство Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»
Арсен, ввірвавшись, звелів, аби їх лишила удвох Олена, Євина напарниця по роботі. А тоді й випалив:
– Що ти їй сказала таке?
– Кому їй?
У нього був такий вигляд, що Єва воліла б померти.
– Я часто заходив до сільмагу? Коли возив кудись Софійку? Коли, Єво?!
– А хіба не заходив, Арсене?
– Раз чи хай два за три місяці… По цигарки і ще раз по хліб… «Коли ж я пропустила, як удруге заходив?» – Євина думка спалахнула, як блискавка.
– Куди вона поділася, Єво?!
– Хто подівся?
– Та ж Павлина! Я приїхав додому, а її нема…. Ось, диви…
Він розтулив кулака, і Єва побачила клаптик паперу.
– Читай!
Єва прочитала два коротких речення: «Не шукай мене. Мені буде ліпше самій».
– Я думав, що до вас вернулася, – сказав Арсен. – Де вона, Єво?
– Звідки я знаю? Ви-те посварилися, то й розбирайтеся.
Арсен схопив Єву за руку. Єва глянула на нього й здригнулася. Ні люті, ні ненависті в Арсенових очах не було. Тільки біль. Біль і здивування. Й очікування чогось невідомого, може, дива… То для неї було страшніше за ненависть…
– Знаєш, що вона мені сказала? Що ти не могла збрехати… Що ти завше правду кажеш… Що така гарна, як ти, не може сказати неправди… Що в тебе чиста душа… Що в твоїй душі соловейки співають навіть восени, ось що вона сказала, Єво… Що тобі не може не вірити…
Слова гарячково злітали з Арсенових вуст і пашіли, розпечені, мов клубки невидимого вогню. А серед того вогню стояла Павлина.
Та Павлина, яка завше дивилася на світ з приреченою насторогою і з любов’ю – на неї, Єву… Єву, яка покохала Арсена, яка пішла заради своєї любові на таку підлу обмову. Як могла Павлина їй вірити! Нащо? Чому вона вірила?
Єва спитала себе, і їй стало зимно. Так зимно, ніби на село враз налетіла хуга, од якої не знаходилося порятунку, не було де сховатися.
– Прости, Арсене… Мені здавалося, що ти… Якби ти міг простити… Вона повернеться, от побачиш.
Тоді Єва вірила в те, що казала. Її віра, віра у власні слова виросла з розпачу, що огортав неї, що огортав, наче білий саван, у якого вона сама себе загорнула. Але помирати вона не збиралася. Вона болісно хотіла жити, бути поруч з чоловіком, якого вона так любила і який кохав її сестру… За віщо?
«Може, за те, що мене любить Павлина», – подумала Єва. – Добре, – сказала Єва. – Вона вернеться, і я все їй розкажу. – Я тоже розказав тій дурній. – Арсен скреготнув зубами. – Я насправді років два тому мав з тою сучкою діло…
– З Софійкою?
– Ну мав, мав… Вона ж як магніт притягує… Але то було тико їден раз. До того, як Павлину вперше побачив. За два роки до того… Я ж не знав, що неї стрічу…
– І ти їй про то сказав? – Євиному здивуванню не було меж. – А як я міг не сказати?.. Я вже за ці місяці геть розучився брехати…
– Он воно що…
Єва раптом подивилася на Арсена так, як