LITMIR.BIZ

Скачать книгу

      – Ні, ні. – Пуаро знітився. – Але мене, Еркюля Пуаро, мало не прикінчили.

      Я присвиснув.

      – Винахідливий убивця!

      – Радше не винахідливий, а недбалий, – сказав Пуаро. – Саме так, недбалий. Але не будемо про це говорити. Знаєте, Гастінґсе, я значною мірою сприймаю вас як свій талісман.

      – Справді? – спитав я. – Чому це?

      Пуаро не відповів на запитання прямо. Він продовжував:

      – Коли я почув, що ви повертаєтеся, відразу ж сказав собі: щось трапиться. І ми вийдемо на полювання, ми двоє, як у старі добрі часи. Але якщо так, справа буде нетипова. Має бути щось… – він схвильовано махнув рукою, – щось recherché6 – особливе – fine7…

      В останнє слово він вклав усю його своєрідність, що не надається до перекладу.

      – Їй-богу, Пуаро, – сказав я. – Можна подумати, що ви замовляєте вечерю в «Рітці».

      – Тимчасом як злочин не можна замовити? Ваша правда, – зітхнув він. – Але я вірю в щастя, у фатум, якщо вам буде завгодно. Ваша доля – бути поруч зі мною й захистити мене від непростимої помилки.

      – Що ви називаєте «непростимою помилкою»?

      – Не помічати очевидного.

      Я прокрутив цю думку в голові, так і не зрозумівши суті.

      – Що ж, – сказав за мить, усміхаючись. – І цей суперзлочин уже скоїли?

      – Pas encore8. Принаймні… це…

      Він замовк. Стурбовано нахмурив чоло. Руки автоматично поправили кілька предметів, які я випадково зачепив.

      – Я не впевнений, – сказав він повільно.

      У його тоні було щось таке дивне, що я вражено глянув на нього.

      Його обличчя все ще хмурилось.

      Раптом, рішуче кивнувши, він перетнув кімнату й підійшов до письмового столу біля вікна. Навряд чи потрібно казати, як дбайливо там усе було підписано та розкладено по шухлядках, тому Пуаро відразу ж знайшов необхідне.

      Він повільно підійшов до мене з листом у руці. Мовчки перечитав його й подав мені.

      – Скажіть мені, mon ami, який висновок можна з цього зробити?

      Зацікавлений, я взяв листа.

      Його було написано друкованими літерами на цупкому білому папері.

      Я подивився на конверт. Адресу також надрукували. – Проштампували в Лондоні, – сказав Пуаро, коли я звернув увагу на штамп. – Ну, і яка ваша думка?

      Я лише знизав плечима й повернув йому листа.

      – Гадаю, якийсь божевільний.

      – Це все, що ви можете сказати?

      – А хіба, на вашу думку, це не схоже на божевільного?

      – Так, мій друже, схоже.

      Його голос був похмурий. Я зацікавлено подивився на нього.

      – Пуаро, ви сприймаєте це надто серйозно.

      – Божевільного, mon ami, треба серйозно сприймати. Божевілля – річ дуже небезпечна.

      – Так,

Скачать книгу