Манускрипт з вулиці Руської - Роман Іваничук Роман Іваничук. Зібрання творів (Фоліо)

Скачать книгу

крики, а й брязкіт, гриміт – для більшого ефекту обложники тарабанили в листи бляхи, били в котли і бубни, вояки поривалися до звідного мосту. Опустили його і з голими шаблями навалилися на браму, впала брама, проте ще не настав час для вікторії. З нутра обложеного міста вихопилися «російські» оборонці в довгополих свитах і паперових шоломах, відтиснули ворогів, сурма в польському таборі сповістила про відступ: Шольц збирав усі свої військові сили для останнього генерального штурму.

      Тієї миті Барон, який стояв біля криниці, спершись об німфу – Мелюзину, – він не хотів далеко відходити від Корняктівського палацу, бо такий нині день, що в пив’ярному підвалі буде надто глітно, хтось, чого доброго, займе його постійне місце, – в цю саме мить затишку між штурмами Барон побачив чорта. Він упізнав Антипка, хоч той стояв спиною до нього, – упізнав по високому капелюху, який прикривав роги, і по довгих аж до землі штанях, які приховували копита.

      Тяжкою стала Баронова доля. Він давно запродав чортові душу за те, щоб з найнижчого низу вибратися на найвищий верх, щоб з ремісника-партача перемінитися в барона, домігся цього, став своїм серед патриціїв і вищого духовенства, та з якоїсь причини кілька років тому відвернулися від нього можновладці, і він не знає, як запосягти знову у них ласки. Один лише залишився за ним привілей – йому ще дозволялось заходити до патриціянської пив’ярні. Сьогодні Барон уже встиг підхмелитися і думав оце завернути по другому разу, та зустріч з Антипком для нього була важливішою, він відштовхнувся від статуї і, пробираючись між натовпом, допав пекельного слугу, схопив його за рукав сурдута.

      Чорт зиркнув на Барона: той улесливо посміхався, оскалюючи чорні зуби; гидливо поморщився Антипко, відзначаючи про себе, що Барон прогнив до решти, удав, що не впізнає, але висмикнути рукава не зміг.

      – Пане Антипе, – лебедів Барон, – скажіть, за що? Замовте за мене слово, ну, як це так?.. Я ж душу, душу вам віддав…

      – Іди до Бога, – процідив чорт. – Яка там у тебе душа… Треба було шануватися. А ти дурний… Нікому ти більше не потрібний. На твоєму місці в корняктівській корчмі вже сидить новий. Іди…

      І чорт пішов не оглядаючись.

      А тоді Барон зустрівся поглядом з сеньйором Успенського братства Юрієм Рогатинцем, що стояв сам, без компанії, на бруку й теж дивився на маґістратську веремію.

      Рогатинець не відповів на блазенське розшаркування Барона, відвів очі, та за мить почув позаду себе сопіння, густий сморід перегару вдарив у ніздрі.

      – Чого хочеш, Бароне?

      – І ти мене так називаєш… Чого хочу? Один раз випити з тобою. У якій бажаєш корчмі, тільки щоб люди бачили, що ти зі мною п’єш. Я ще маю до дідька грошей…

      – Від дідька, Бароне, ти ж з ним у спілці, кажуть.

      – Так, так! А скільки мав! Із самим Люцифером і його кодлом пив, з нобілітованими відьмами спав, грошима сіяв, нажився! А ти чого запосяг?

      – Совість маю.

      – А що таке совість – ти можеш мені її показати, щоб я помацав, зважив, оцінив дукатами?

Скачать книгу