LITMIR.BIZ

Скачать книгу

схоже, опанував себе. Навчання не пройшло надаремно, і тихе напруження азарту здолало і його. Це Семен помітив, кинувши на помічника короткий погляд. Тепер йому залишилось сподіватись, що приятелі Обуха не помітили хвилювання Пилипенка раніше. Насправді Паливода добряче ризикував, а золото було не лише останнім. Воно було результатом їхньої спільної з Микитою двомісячної праці. Але хіба така дрібниця могла зупинити гру? Тим більше Паливода не збирався грати в карти чи в кості. Він мав намір поставити на кін власне життя і в поєдинку підтвердити, що заслуговує на перемогу.

      Власне життя і останнє золото. Чим не прекрасне поєднання?

      Утім, цю чудову думку він зможе довести до відома Микити пізніше. А також вислухати його сповнені сарказму зауваження. Наступні кілька хвилин на це не залишиться часу. Поєдинок фехтувальників на шаблях, що їх так любили запорожці, мав розпочатись на вигоні за версту від західної брами січової фортеці вже за чверть години. Вже зараз там, очікуючи на прихід натовпу, що оточив Семена і його опонента, розкладали свої лотки торгаші з січового передмістя.

      Потрібно зауважити, що більшість гультяїв, яких зранку було проінформовано про битву Миколи Обуха, записного рубаки, пияка і байди, а також Семена Паливоди, колишнього курінного отамана, а нині вільного козака, віддавала перемогу першому. Запорожці бачили, з однієї сторони, міць і агресію, з другої ж – витонченість та елегантність, яку звикли трактувати як слабкість. У чомусь вони мали рацію – Семен Паливода, незважаючи на прізвище, паливодою не виглядав. Середньої статури, середнього зросту, витончені риси обличчя. Не допомагали додати агресії у вигляді навіть пістолети за поясом і шабля у піхвах. Утім, зброя на Січі ніколи не слугувала аксесуаром агресивного вигляду. Скоріш проста необхідність. Коли мандруєш невеликим загоном крізь простори Дикого Поля11, що кишать чамбулами12 татарських здобичників, потрібно мати при собі достатню кількість смертельного заліза, пороху і свинцю. Лише це допомагало досягти мети подорожі, а не розчинитись у степах за Перекопом13 у якості безкоштовної робочої сили. Тож подібні «аксесуари» мав при собі кожен козак. Навіть вірний Семенів Микита, а ось він, маючи на собі чернецьку сутану, вже стовідсотково не прагнув виглядати більш агресивним. Тож зброя не рахується. З огляду на все вище сказане, Семен Паливода ніяк не міг розраховувати на лояльність запорізьких зайдиголов.

      Опинившись на вигоні, Обух, здається, вже фантазував, на що потратить легкі гроші. Він зняв сорочку, залишаючись тільки у підперезаних широким шкіряним поясом шароварах і сап’янових чоботах. Витягнув із піхов шаблю й недбало оглянув клинок.

      – А ти славний малий, – сердечно заявив Семену.

      – Ти теж нівроку, – парирував Паливода.

      – Шкода буде, як поранишся.

      – Не переймайся, друже, – Семен і собі скинув сорочку, й натяг на праву руку кільчасту рукавицю. Точнісінько таку, яку мав на руці Обух.

      – А я й не переймаюсь!

Скачать книгу