ТОП просматриваемых книг сайта:
.
Читать онлайн.
– Знаєш, Василику, – шептала Олеся над його лицем. – Коли б ми жили, коли б сталося так, що ми житимем двоє, ми ніколи за все наше життя не скажем одне одному жодного поганого слова. Правда?
– Правда.
– Ми навіть не подумаєм злого. Правда?
– Правда.
– Правда?
– Правда.
– Ми будем так ладно жити, як ніхто в світі. Правда?
– Так.
– Ти не забудеш мене?
– Ні.
– Ти найдеш, одвоюєш мене?
– Найду, одвоюю тебе.
– Іди до мене, іди.
Неначе зійшлися століття простої народної любові, що сіє дітей на нашій родючій землі. Зійшлися століття горючих прощань української дівчини-жінки, оспіваної в журних піснях народу.
Почало світати. Пом’якшали тіні у хаті, і прощання протирало вже свої очі десь там, у сінях за дверима.
– Кажи мені ще, Василику, красиві слова, кажи, – припадала Олеся до Василевого плеча. – Уже кінчається ніч. Вже скоро прощатись пора.
– Слухай, Олесю…
Довго говорили вони на світанку. Вони повінчали свою просту любов духовним єднанням надзвичайної сили і самі дивувались цьому. Вони ніби виросли обоє за цю ніч, і душі їхні піднеслися вперше до високих вершин проникливості і розуміння. А невблаганна неминучість розлуки ніби освітлювала особливим світлом їхні почуття і надавала їм особливої краси.
Перед ними за цю ніч розчинилося неначе нове бачення речей, сумне, але ясне і чітке, і ясними і чіткими були його, Василеві слова, що їх він у собі ніколи неначе й не сподівався знайти.
– Ні, я не забуду тебе, Олесю, моя дорога дружино. Не забуду ніколи ні тебе, ні твоєї хати, ні криниці під вербою, ні твого села. Я покидаю тебе на нашій землі. Та що наша земля, що наше життя без тебе?!
– Василю… – простогнала Олеся.
– Прощай. Горить моя душа…
– Уже день настає, – оглянулась Олеся в тривозі.
– Що ж ти будеш думать про мене, Олесю?
– Я спасатиму рід. Я попросила тебе дати мені надію… Не запізнись, Василю.
– Ні, я вернусь до тебе, вернусь. Я проб’юсь до тебе через усі пожежі, через усі доти, через все на світі. Яка б ти не була, я вернусь до тебе. Хай ти будеш чорна, і хвора, і понівечена ворогом, хай посивієш ти від горя і сліз, і побіліє твоя коса, хай ритимеш ти шанці проти мене, і плестимеш колючі німецькі дроти проти мене, і сіятимеш для ворога хліб під нагаями, ти зостанешся для мене прекрасною, як і зараз прекрасна ти. І повсихають руки, язики усім, хто спробує про тебе мислить зле. Якщо ж бо в розпачі ти проклинатимеш мене і всіх, що кинули тебе і на Дніпрі не вмерли, – простив я тебе наперед, така вже наша доля, і ти мене прости, – сказав схвильовано Василь, дивуючись своїм незвичайним словам.
– Прощаю, – сказала Олеся, – тільки найди мене.
– Найду, – сказав Василь, пригортаючи її до себе своїми сильними великими руками. – Коли ж так станеться, що не найду, може, уб’ють мене, Олесю, чи вибухну я десь, мо’, на фугасах у своєму танку і розлечуся шматтями по полю, так що й кісток моїх не найдуть для могили,