Міфи та легенди українців - Отсутствует Шкільна бібліотека української та світової літератури

Скачать книгу

звірини. Голову мав людську, але величезну, як у здоровенного вола. А писок – як у ведмедя, а тіло заросле шерстю. Ходило страховище і на чотирьох, і на двох ногах.

      Страхопуд любив вилазити зі своєї нори, спускатися до села, сісти на ґруні й спостерігати за людьми. Коли ж він голоднів, то так ревів, що земля дрижала, дерева тремтіли і листя сипалося. Від страху люди втікали, ховалися, щоб їх страховище не бачило.

      А Страхопуд ревів і ревів:

      – Я голо-о-о-ден!

      І мусили люди щоп’ятої доби віддавати йому якусь худобу; аж ось настав такий час, що худоби забракло – вже все пожер Страхопуд. І тоді до нього пішло двоє дітей-близнюків, хлопчик і дівчинка. І поки дівчинка, зійшовши на одну гору, відвертала Стра-хопудову увагу, хлопчик з другої гори розстріляв його з лука. В останньому передсмертному пориві потвора досягла дівчинку і вбила.

      Люди спалили потвору, а гори на честь дітей назвали Петрос і Близниця.

      Морські люди

      Коли переводив Мойсей народ єврейський через Чермне (Червоне) море, під час утечі євреїв з Єгипту, Бог звелів йому махнути на воду рукою. Мойсей махнув – і води розійшлися в обидва боки, звільняючи рівну дорогу на протилежний берег. Щойно тільки євреї вийшли з дна моря, як наспіли «фараони» (тобто єгиптяни) і собі кинулися бігти дном моря. Як уже вони були посередині, Бог прорік до Мойсея: «Махни рукою на море!» Мойсей махнув. Води зімкнулися, і від «фараонів» не лишилося й сліду.

      Люди фараонові перетворилися на риб з головами людськими. І коні, і зброя перетворилися на риб, і на рибах з коней шерсть кінська, і шкура на них завтовшки з палець.

      Півриби-півжінки, що живуть у морі, називаються мемозина-ми. Вони мають великі перса і чудове волосся, вродливі й наділені знадливим голосом, дуже гарно співають та так, що море затихає і не хвилює, а люди можуть заслухатися навіки. Їм приписують створення всіх відомих у народі пісень і казок. Склавши нову пісню, вони записують її на камені і кидають на берег. Там само розповідається про моряка, що був очевидцем саме такого випадку: «Оце, – каже, – п’ють горілку бурлаки, а на камінь дивляться. П’ють і дивляться, а потім давай співать бурлацьких…»

      По суботах, коли зазвичай грає море, на поверхню його випливають «морські люди» й починають співати різних пісень, а чумаки стоять у цей час на березі й навчаються від них, а потім розвозять всюди по містах і селах.

      Часто траплялося, що мемозини своїм співом присипляли цілі кораблі – геть уся корабельна залога поринала в глибокий сон, і тоді вони перекидали корабель або виводили на скелі й кидали напризволяще. Відігнати їх вдавалося тільки гарматними пострілами.

      Бог для них і їжу особливу призначив. Чоловіки-фараони інколи виходять на берег і марширують закуті в залізо, а зброя їхня аж ряхтить від сонця.

      Морські люди з нетерпінням чекають, коли настане кінець світу. Під час шторму вони вистрибують з води і, переслідуючи корабель, весь час питають:

      – Чи скоро настане кінець світу?

      Бувалі морці на те відповідають:

      – Вчора світ скінчився! Вчора!

      Впіймати Морську людину

Скачать книгу