LITMIR.BIZ

      На письмовому столі лежали товстенні стоси паперів. Дивовижно, як маленька комуна Танум могла генерувати так багато злочинів. Звичайно ж, це переважно дрібні справи, але кожну заяву необхідно розглянути, а тому зараз він сидів за паперами, немов якийсь канцелярський щур. Було б не так кепсько, якби Мельберґ бодай трохи допомагав, а не цілий день висиджував своєю товстою дупою на стільці. Укотре йому доводилося виконувати роботу замість шефа. Патрик Гедстрем важко зітхнув. Якби він не ставився до цього з гумором, хоч і чорним, то довго не протягнув би. Однак останнім часом почав замислюватися, невже це насправді є сенсом його життя.

      Сьогодні на нього чекала дуже важлива подія, яка мала стати жаданим порятунком від повсякдення. Мельберґ наказав йому побути з ним під час розмови з матір’ю та чоловіком жінки, яку було знайдено вбитою у Ф’єлльбацці. Не те щоб Патрик не вбачав трагедії в усьому, що сталося, або не співчував родині жертви – справа в тому, що дуже рідко трапляється бодай щось захопливе в його роботі. І зараз йому дуже нетерпеливилося.

      У школі поліції вони практикували техніку проведення допитів, але досі він не мав нагоди продемонструвати свій хист, оскільки йому діставалися лише заяви про крадіжки велосипедів або побої. Патрик подивився на годинник. Час іти до кабінету Мельберґа, де відбуватиметься розмова. Хоча допит – лише формальність, зустріч однаково не втрачала своєї важливості. Він чув плітки, ніби мати вбитої стверджує, що дочка не могла накласти на себе руки, тож йому було цікаво почути, що стоїть за цим, як виявилося, правильним твердженням.

      Узявши блокнот, ручку й чашку кави, Патрик вийшов у коридор. Оскільки руки його були зайняті, двері довелося відчиняти ліктями й ногами. Увійшовши до кабінету, він обернувся й побачив її. Серце Патрика немов зупинилося на кілька секунд. Ось йому знову десять років, і він намагається смикнути її за коси. Небавом йому вже п’ятнадцять, і він вмовляє її застрибнути на мопед і зробити коло. У двадцять років він втратив надію: вона переїхала до Ґетеборґа. Патрик швидко підрахував подумки й усвідомив, що минуло щонайменше шість років відтоді, як він бачив її востаннє. Вона майже не змінилася – така ж висока й вродлива. Її волосся хвилями спадало на плечі, а біляві пасма відливали теплим відтінком. Ще в дитинстві Еріка завжди полюбляла покрасуватися, і він бачив, що вона й досі надавала великого

Скачать книгу