LITMIR.BIZ

Скачать книгу

по воді такої ночі! Я чув, як на пристані гомонять люди. Навіть чув, що саме вони говорять, – кожнісіньке словечко. Один чоловік сказав, що тепер дні довшають, а ночі – коротшають. Другий відповів йому на те, що ця ніч не здається йому короткою, – і обидва тоді засміялися; жартівник кинув удруге свій дотеп, і вони засміялися знову; потім збудили ще й третього чоловіка й переповіли йому те саме й сміялися, але той не сміявся; той тільки сердито буркнув їм щось і попросив, щоб йому дали спокій. Перший зауважив, що він обов’язково перекаже це дотепне слівце своїй старенькій – їй воно напевне дуже сподобається; хоч йому самому свого часу траплялося пускати дотепи ще й не такі – ого-го! Я почув, як один із тих чоловіків сказав, що зараз десь близько третьої години і він сподівається, що світати почне не пізніш як за тиждень. Після цього голоси почали віддалятися та віддалятися, і я вже не міг розібрати окремих слів, але все ще чув невиразний гомін та іноді сміх, що розлягався немов десь далеко-далеко.

      Я плив тепер багато нижче пристані. Я підвівся й побачив Джексонів острів, що виріс переді мною милі за дві з половиною нижче за течією. Острів, геть зарослий лісом, стояв посеред річки – великий, темний і масивний, немов пароплав без вогнів. Не було й сліду тієї коси, що тяглася вище острова, – тепер уся вона зникла під водою.

      Течія принесла мене туди дуже швидко. Мій човен промчав повз верхню частину острова, потім я увійшов у стоячу воду й пристав з того боку, що ближче до іллінойського берега. Я завів човна до глибокої бухти, яку я добре знав; мені довелося розхилити вербові віти, щоб забратися туди; і, коли я там прив’язав човна, ніхто, безперечно, не міг би побачити його з боку річки.

      Я вийшов на берег, сів на колоду у верхній частині острова і почав дивитися на широку річку й на чорну деревину, що пливла повз мене, та на місто за три милі звідси, де ще блимало три-чотири вогники. Величезний пліт плив річкою десь за милю вище від мене і швидко наближався до острова, – посеред плоту горів ліхтар. Я стежив, як пліт підповзає все ближче та ближче, а коли він пропливав повз те місце, де я стояв, хтось там скомандував: «Гей, стернові! Повертай ліворуч!» Я чув це так виразно, немов той, що гукав, стояв поруч мене.

      Небо вже почало ясніти; я подався до лісу і ліг трохи поспати перед сніданком.

      Розділ VIII

      Коли я прокинувся, сонце підбилося вже височенько, – було вже, мабуть, десь після восьмої години. Я лежав на траві, в холодочку, думаючи про всяку всячину, і був дуже задоволений, бо добре відпочив та заспокоївся. Де-не-де крізь просвіти між гіллям проглядало сонце, але тут росли все високі й крислаті дерева і під ними було дуже похмуро. Там, де сонячне проміння просівалося крізь листя, на землі лежали маленькі плямки, подібні до ластовиння, і ці світлі кружальця ледь коливалися – це свідчило про те, що там, нагорі, повівав легенький вітерець. Дві білки сиділи на гілочці й, зиркнувши на мене, дуже приязно затрескотіли.

      Мені було дуже добре, і я так розімлів, що не хотілося

Скачать книгу