Екзорцист - Вільям Пітер Блетті

Скачать книгу

привітати її з першим квітня!

      І все-таки Кріс знала, що це зовсім не схоже на Реґану. Дівчинка мала боязку й невпевнену вдачу. Хто ж тоді пожартував? Її напівсонний мозок, що підсилив ледь чутний шурхіт у нагрівальних чи водопровідних трубах? Колись у горах Бутану вона годинами спостерігала за буддистським ченцем, що медитував, сидячи навпочіпки на землі.

      Урешті-решт їй здалося, ніби вона побачила, як той левітує, хоча пізніше, переповідаючи будь-кому цю історію, незмінно додавала слово «можливо». Отож можливо, що й тепер її мозок, цей невтомний казкар, вигадав чергову ілюзію, цього разу звукову.

      Дурниці! Я ж це справді чула!

      Раптом вона глянула на стелю.

      Он воно звідки! Легеньке шарудіння.

      Щури на горищі, ото й тільки! Щури!

      Вона зітхнула. Так воно і є. Довгі хвости. Шурх, шурх. Вона відчула дивну полегкість. А потім здригнулася від холоду. Кімната. Вона була крижана.

      Кріс підійшла до вікна й перевірила його. Зачинене. Помацала радіатор. Гарячий.

      Та що ж це таке?

      Здивована, вона рушила до ліжка й доторкнулася рукою до Реґаниної щоки. Щока була гладенька й ледь спітніла.

      Мабуть, я захворіла!

      Кріс глянула на доньку, на її кирпатий носик і вкрите ластовинням личко, швидко нахилилася над ліжком і ніжно поцілувала її в щоку.

      – Я дуже тебе люблю, – прошепотіла вона, а тоді повернулась у свою кімнату, до ліжка й до сценарію.

      Якийсь час вивчала його. Це мала бути перероблена версія музичної комедії «Містер Сміт вирушає до Вашинґтона». Додали сюжет, пов’язаний зі студентськими заворушеннями. Кріс була в головній ролі. Вона грала вчительку психології, що стала на бік бунтівників. І це її бісило. «Ця сцена провальна! – подумала вона. – Це примітив!» Своїм нехай і не надто вишколеним розумом вона просто не сприймала на віру лозунги і, мов цікава сорока, постійно намагалася додзьобатися крізь багатослівне словоблуддя до блискіток прихованих фактів. Тому й у цьому бунті вона не вбачала жодного сенсу. «Чому це так? – дивувалася вона. – Конфлікт поколінь? Дурниці. Мені ж тридцять три. Просто це примітив, ось і все, це!.. Вгамуйся. Ще тільки тиждень».

      Вони вже завершили студійне знімання в Голлівуді, тож залишилося відзняти лише кілька натурних сцен у студентському містечку Джорджтаунського університету, починаючи від завтра.

      Важкі повіки. Її вже хилило на сон. Наступна сторінка була химерно подерта. Її режисер – британець Берк Деннінґз. Коли він ставав особливо напруженим, то відривав тремтячими пальцями вузеньку смужечку тієї сторінки сценарію, що траплялася йому під руки, а тоді поволі її жував, сантиметр за сантиметром, аж поки вона вся не опинялася в його роті мокрою паперовою кулькою.

      «Шалений Берк», – подумала Кріс.

      Вона позіхнула, прикриваючи рота, а тоді з усмішкою поглянула збоку на сторінки сценарію. Вони були погризені. Їй пригадалися щури. «Ті малі байстрюки явно мають почуття ритму», – подумала вона. Вирішила не забути сказати зранку Карлові, щоб той поставив пастки.

      Її пальці

Скачать книгу