LITMIR.BIZ

Скачать книгу

у Щекотів через тимчасовий дерев’яний міст, який так і не встигли спалити. Вже з першого огляду Гліб відзначив, що оборонці не дорахувалися трьох дружинників. Зате він зауважив вершника, простоволосого, без зброї, але зв’язаного.

      – Бранця до мене! – розпорядився Гліб.

      Один з дружинників скочив на землю, досить-таки безцеремонно звалив полоненого з коня, від чого той ледве не гепнувся на мерзлий настил.

      – Підмогу не бачили? – запитав воєвода десятника, що командував загоном.

      – Чисто, – лише сказав той.

      – Добре. Продовжуйте.

      Гліб повернувся до Ярополка.

      – Пішли, поговоримо із бранцем, – сказав він.

      Десятник Ярополк лише кивнув головою. За ці два дні він остаточно змінив своє відношення до нового воєводи.

      А дивлячись на нього, змінилися й інші.

      Вже в будинку вони краще роздивилися полоненого. Це був воїн приблизно одного з Глібом віку. Він сидів посередині кімнати і досить-таки спокійно чекав на майбутню розмову.

      Гліб миттю оцінив ситуацію. Він став перед бранцем і без вступу сказав:

      – Ти помовчи, а я спробую описати ситуацію. Тебе спіймали на нашій землі у той час, коли ти прийшов сюди як тать. Я хочу знати, що вас сюди привело, скільки вас і чи чекати нам інших. Я пропоную тобі зараз розказати все. Є й інший вихід. Ми зараз вийдемо, а сюди прийде наш коваль. Потім ми повернемось, і однаково ти розкажеш все. Сподіваюсь, я дохідливо розповів? Тобі вибирати.

      Деякий час бранець сидів нерухомо, обдумуючи почуте. Було видно, що він одразу повірив незнайомому воєводі, якого слухалися навіть старші.

      – Я скажу, – сказав він.

      – Хто ти?

      – Межислав, мечник воєводи Януша Старжа.

      – Чому ви тут, я здогадуюсь, – сказав Гліб. – Скільки вас прибуло під Щекотів?

      – Це були всі. Ви всіх повбивали, – повідомив Межислав. – Король відправив все військо на Пшеворськ, а пан воєвода вирішив розвідати ці землі.

      Полонений криво усміхнувся.

      – Розвідали!

      Гліб переглянувся з Ярополком.

      – При нагоді тебе повернуть до твого пана, – повідомив він. – Виведи його!

      Останні слова стосувалися ратника, який увесь цей час зберігав мовчанку. Полонений не став чекати, поки його піднімуть, підвівся і, злегка поклонившись, у супроводі вартового залишив кімнату.

      Гліб сів на звільнене місце.

      – Переворськ? – запитав Ярополк.

      – Так. Треба повідомити князя, – сказав Гліб. – Знайди надійного гонця, а я напишу листа…

      Коли Гліб дописував останні слова, на нього вже чекав гонець. Воєвода вийшов на ґанок.

      – Відвезеш листа у Львів, – сказав Гліб, подаючи листа.

      – Чи пустять його до князя? – засумнівався Ярополк.

      Гліб зняв з пальця подаровану князем каблучку і простягнув воїну.

      – Покажеш комусь з бояр чи тисячних. Що робити – вони знають.

      Той з повагою надів масивну каблучку на палець і, мовчки скочивши на коня, галопом помчав до воріт.

      Два

Скачать книгу