LITMIR.BIZ

Скачать книгу

не переставали обговорювати почуте.

      – Мені одне не зрозуміло, – враз сказав Гліб.

      – Що саме? Зрештою, можна повернутися до Михайла. Впевнений – він задовільнить всі твої запити, – відповів Богумил.

      – Я серйозно! – образився Гліб.

      – Що тобі не зрозуміло?

      – У Твері зараз княжить Святослав, син Ярослава Новгородського. Значить, Ксенія, на котрій бажає одружитися Юрій, його дочка.

      – Що тут незрозумілого?

      – Але мені відомо, що свого часу той таки Ярослав не признав Лева князем київським і змушений був залишити місто, поступившись йому. І навіть Сарай не допоміг йому.

      – Ну і що?

      – І тепер Лев Данилович бажає породичатися з дітьми Ярослава?

      Богумил кивнув головою.

      – Це політика, воєводо, – сказав він. – Нам, простим смертним, не дано зрозуміти, про що думає князь, чи то вирішуючи йти походом на Польщу, чи то беручи у невістки дочку свого тепер вже померлого ворога. А нам з тобою залишається лише виконувати княжу волю – то у похід, то на весілля.

      Звістка про те, що Глібові знову доведеться покинути сім’ю і поїхати у краї, про які і у Злати, і в Добрави було лише одне уявлення: «це далеко», захоплення не викликало. Але жінки не подали виду. За все спільне життя (а Добрава і Гліб знали один одного чи не від того часу, як почали усвідомлювати себе) і мати, і жона звикли до його військової служби.

      Життя протікало звичним, наперед визначеним руслом: Гліб постійно пропадав серед своєї дружини, намагаючись найкраще підготуватися до далекої дороги; Богумил вислуховував настанови князя, щоб не впасти в очах майбутнього родича; Юрій же, навпаки, намагався виглядати байдужим, неначе всі ці приготування стосувалися будь-кого, але не його.

      Ніхто з них не знав, що їхня участь у поході була поставлена під сумнів не ким-небуть, а самою княгинею. Констанція Угорська із самого початку противилася родичанню свого сина з «невісткою із Тмутаракані», як вона сама висловлювалася (хоч сама Тмутаракань була зовсім в іншій стороні); їй було миліше поріднитися з П’ястами .[13] Зрозумівши, що з чоловіком не має сенсу сперечатися, вона засумнівалася у здатності отроків [14] виконати цю місію.

      – Ти впевнений у Глібові? – запитала вона якось після сніданку.

      – Ти сумніваєшся у ньому? А у Богумилі не сумніваєшся? – здивувався Лев.

      – Богумил боярин. Він відданий тобі, а Гліб… Звідки він взявся? Я дивуюся твоїй легковажності, Леве. Узяти якогось простолюдина, невідомо якого походження і поставити для охорони нашого сина – твого наступника! І довірити йому привезти наречену. Не розумію!

      – І Гліба, і Богумила вибрав сам Юрій, і ми маємо поважати його вибір, – відказав Лев. – Щодо походження Гліба, то знай, що його мати походить з роду воєводи Звягеля.

      – Воєводою можна будь-кого призначити, – вставила Констанція. – Як і ти призначив того ж таки Гліба.

      – Не будь-кого, – заперечив князь. – А лише найдостойніших.

Скачать книгу