Знищ мене - Тагере Мафі Знищ мене

Скачать книгу

свої руки, що знаю кожен поріз і синець на шкірі. Маленькі руки. Тонкі пальці. Я стискаю їх у кулаки, щоб зняти напругу. Він досі мовчить.

      Я підводжу погляд.

      – Я не божевільний, – це все, що він відповідає на моє питання.

      – Ми всі так говоримо, – я підводжу голову й повертаю її на дюйм. Закушую губу. Мої очі вже нічого не розрізняють, але досі дивляться у вікно.

      – Чому ти ввесь час дивишся надвір?

      Я не звертаю уваги на його питання. Справді. Так дивно, з кимось розмовляти. Дивно, що потрібно концентрувати енергію, щоб рухати губами, утворювати слова, пояснювати свої дії. Так довго цим ніхто не цікавився. Так довго ніхто не розглядав мене досить близько, щоб цікавитися, чому я дивлюся у вікно. Ніхто не сприймав мене за рівну. Але, знову ж таки, він ще не знає, що я монстр, мій секрет. Я думаю, як довго це триватиме, доки він піде своєю дорогою.

      Я забула відповісти, і він досі мене розглядає.

      Я заводжу пасмо волосся за вухо лише для того, щоб струсити свої думки.

      – Чому ти так витріщаєшся?

      Його очі – два мікроскопи, що вивчають клітини моєї істоти.

      Уважно, допитливо.

      – Я зробив висновок: єдина причина, чому вони кинули мене в камеру до дівчини, – це та, що ти божевільна. Думав, так вони намагаються змучити мене, зачинивши з психопаткою. Думав, ти – моє покарання.

      – Тому ти вкрав моє ліжко – щоб показати свою силу. Поставити ультиматум. Напасти першим.

      Він заплющує очі. Стискає й розтискає пальці, перед тим як потерти ними шию ззаду.

      – Чому ти мені допомогла? Як ти знала, що я тебе не скривджу?

      Я рахую свої пальці, щоб упевнитися, що вони досі на місці.

      – Я не…

      – Ти не допомогла мені чи не знала, що я тебе не скривджу?

      – Адаме, – мої вуста огортають звук його імені. Дивно відчувати, як мені подобаються прості знайомі звуки, що злітають з мого язика.

      Він завмирає майже так само, як і я. Заплющує очі, його обличчя міниться якимось новим почуттям, яке я не можу визначити.

      – Так?

      – Як там? – я запитую, вимовляючи кожне слово тихіше за попереднє. – Надворі? У справжньому світі. Гірше?

      Біль спотворює правильні риси його обличчя. Він відповідає за кілька ударів серця. Зиркає на вікно.

      – Чесно? Не певний, де краще, тут чи там.

      Я простежую за його поглядом до шматка скла, що відгороджує нас від реальності, і чекаю, доки розтуляться його вуста, щоб щось вимовити; чекаю, доки він почне говорити. Потім намагаюся зафіксувати, як його слова стрибають в імлі моєї свідомості, затуманюючи почуття, застилаючи очі, притлумлюючи концентрацію.

      Ти знала про міжнародний рух? Запитує Адам.

      «Ні, я не знала», – кажу йому. Я не розповідаю йому, що мене виволокли з дому три роки тому. Я не кажу, що мене схопили за сім років від початку проповідей «Відродження» і за чотири місяці після того, як вони стали контролювати все. Я не кажу йому, як мало знаю про наш новий світ.

      Адам говорить, «Відродження» здобуло вплив у кожній країні, готуючись до тієї миті, коли зможе взяти їхніх лідерів під свій

Скачать книгу