ТОП просматриваемых книг сайта:
Архе: Монолог, який усе ще триває. Любко Дереш
Читать онлайн.Название Архе: Монолог, який усе ще триває
Год выпуска 2004
isbn 978-966-03-7787-5
Автор произведения Любко Дереш
Жанр Контркультура
Издательство Фолио
Тіло, раніше затиснуте корчами страху, відпустило. Воно зробилося м’яким і повітряним, стало продуватися нічними вітерцями.
І стала вона блаженною. І було їй лагідно й легко, як після пологів, і захотілося не плакати, але й не сміятися, а чогось одночасного й переповнюючого. І вона віддалася цьому переповненню.
Тепер у натовпі її зраджував хіба той легкий шарм рукокрилих: сколочене волосся, гарпунні постріли очей, відстовбурчені вуха і закушуючі губу зуби. Ця худенька істота просвічувала, мов крильце кажана проти сонця, а рухалася швидко-швидко, мов кажанячий пульс. Вона стала незрозумілим чимось, схожим на напівпрозорий корінець іскор. Безгучним салютом завбільшки з дитячий силует. Істотою, про котру кажуть: ТОЩО.
Свідомість плавно в’їхала в тепер. Терезка покліпала очима, розтерла лице. Сонце вже сховалося за сусіднім будинком. Ні сіло ні впало Терезка вирішила піти завтра на крапку. Піти і прикупити собі трохи «плазми».
Ледь тепле мате пахло хлібом. Терезка надпила трохи, злізла з ліжка й зазирнула до гаманця. Приклавши пальця до вуст, щось порахувала й подивилася за вікно.
І сіла малювати далі. Малювала моржа.
Терезка зустрічає Антона
Снідала Температура абияк.
На кухні о дев’ятій ранку було ще тінисто й холодно. Терезка увімкнула Радіоколгоспник, по чому завмерла над чайником, чекаючи, поки закипить вода. Спостерігаючи за її спокійними бровами й розгладженим чолом, навряд чи хтось би запідозрив, як за лобовою кісткою шалено впучуються гіперсфери, потріскують фрактали, самозаковтуються пляшки Кляйна… І правильно зробив би: з самого ранку в голові стояла відмінна погода – ніяких бубликів.
Тиша.
Судячи по клаптеві, що виднівсь у вікні, небо мусило бути чистим. Унизу, вздовж холодних дерев, повз пісочницю та турнікет, молода мама вела двох дітей у дитсадок. Для неї це, далебі, добрий знак.
Від тінистої прохолоди хотілося розсипати мармуром сталеві кульки. Терезка висунулася з вікна й, проводячи поглядом щасливу маму, допивала чай.
Набрала в рот води, закинула на плечі сумку, вхопила пальцями ніг по шльопанцю й пошльопала геть.
Найпопулярнішим місцем на піку нафтизинового буму вважався Високий замок і ділянка довкола. Сквер навпроти Академії друкарства належав якраз до таких. Опустілі археманівські території ще зберігали позитивну ілюмінацію, залишену натовпами видців, і на цих прогрітих порожнинах вилежувалась різна шваль. У серпні тут збиралася зграйка захіпованих невихованих жумчок-малоліток, косметизованих і наглючих. Жумчки вдягалися так, наче хотіли за останні дні канікул відтрахати цілий світ. Лукаві, пропірсинговані уздовж і впоперек нéдорослі стріляли в перехожих цигарки і реготали за їх спинами так, що мурашки по шкірі.
«Р-р-р-р-р-р-р», – подумала Терезка.