Ось я - Джонатан Сафран Фоєр

Скачать книгу

говорили, про що просили. Жоден із них не знав, що було справжнім. Здавалося, ніби всюди – емоційне мінне поле; вони рухалися навшпиньки крізь години та кімнати з великими навушниками, приєднаними до чутливих металодетекторів, які відшукували сліди загублених почуттів, навіть якщо ціною цього процесу було блокування решти життя.

      За сніданком, що телевізійній аудиторії міг би здатися щасливим, Джулія сказала до відчиненого холодильника: «У нас постійно закінчується молоко», а через свої навушники Джейкоб почув: «Ти ніколи достатньо не піклувався про нас», однак він не звернув увагу, коли Макс попросив: «Не приходьте завтра на конкурс талантів».

      А наступного дня в Максовій школі, вимушений ділити тісний простір ліфта разом із нею, Джейкоб промовив: «Кнопка “Зачинити двері” навіть не приєднана ні до чого. Чистісінька психологія», а крізь свої навушники жінка почула: «Давай врешті покінчимо з цим». Вона не зчулася, як сама додала: «Я думала, все – чистісінька психологія», що в Джейкобових навушниках прозвучало як: «Всі ці роки терапії… а ми так мало знаємо про щастя». Чоловік не помітив, як знову сказав: «Всюди ця чистісінька психологія». Мабуть, задоволений батько в, мабуть, не розбитій сім’ї зайшов у ліфт і запитав Джейкоба, чи той збирався натискати кнопку «Відчинити двері».

      Усе це бродіння навшпиньки, надтлумачення слів і уникання одне одного не було мінним полем. Це було поле бою Громадянської війни. Джейкоб колись узяв Сема до Ентитема, як колись привозив його Ірв. І чоловік виголосив таку саму промову про те, як почесно бути американцем. Сем знайшов у землі кулю. Зброя Джейкоба та Джулії була зарита й така ж несмертельна, як ці кулі – артефакти давніх битв, її спокійно можна було оглядати, досліджувати та навіть оцінювати. Якби вони тільки знали, що її не варто боятися.

      Їхні домашні ритуали устаткувалися таким чином, що уникання одне одного проходило легко та непомітно. Джулія приймала душ, Джейкоб готував сніданок. Вона подавала на стіл, він приймав душ. Він слідкував, щоб діти ретельно почистили зуби, вона розкладала чистий одяг на ліжка, він затверджував вміст шкільних портфелів, вона перевіряла прогноз погоди та вибирала відповідний верхній одяг, він колупався з «гієною Едом» (півроку, коли надто холодно, він її прогріває, а інші шість місяців спеки – охолоджує), вона виводила хлопців надвір і з вулиці Ньюарк дивилася, чи згори не їдуть машини, а він здавав назад.

      Вони знайшли місця десь спереду, Джейкоб поклав сумку та пішов по каву, а потім стояв із нею біля входу та чекав, доки за три хвилини піднімуть завісу. Десь на половині досить безталанного виконання дівчиною пісні «Let It Go» («Відпусти») Джейкоб прошепотів біля вуха Джулії: «Хай би вже відпустила». Відповіді не було. Групка хлопців відтворила сцену з «Аватару». Те, що приблизно нагадувало дівчину, намагалося за допомогою різних видів пасти пояснити, як працює євро. Ні Джейкоб, ні Джулія не подали виду, що не знали, яким буде Максовий виступ. Ні він, ні вона не могли стерпіти сором за надмірну заклопотаність власними образами, щоб приділити увагу своїй дитині. І також не могли стерпіти сором за те, що хтось із них краще справляється з батьківськими обов’язками, ніж інший. Кожен собі здогадувався,

Скачать книгу