ТОП просматриваемых книг сайта:
Infernale. Пекельний сеанс. Джонатан Скарітон
Читать онлайн.Название Infernale. Пекельний сеанс
Год выпуска 2017
isbn 978-617-12-4326-2, 978-617-12-4577-8, 978-617-12-4576-1, 978-617-12-4575-4
Автор произведения Джонатан Скарітон
Жанр Триллеры
Издательство Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»
– Що, на вашу думку, з ним сталося? Я маю на увазі Секюлера.
– Можливо, він втрутився у справи, в які не мав втручатися, – сказав Вальдано, не зводячи очей із портрета Секюлера.
– Гадаєте, до нього дістався Едісон?
Томас Едісон подав документи на отримання патенту на кінокамеру буквально за рік після зникнення Секюлера. Теорій змови вистачало – Едісон не вперше крав ідеї в інших винахідників.
– Я б не здивувався. Історію пишуть не переможці – її пишуть безпринципні крадії патентів.
– Судячи з назви, там є сюжет – може, навіть, лінійне оповідання, – сказав Вітмен.
– Майже за три десятки років до «Нетерпимості» Гріффіта? Це стало б одкровенням. Але не будемо забігати наперед у своїх бажаннях. Пощастить, якщо він узагалі придатний для перегляду.
– Пощастить, якщо він хоча б існує. Я ще не брався саме за таку роботу.
– Тому така кількість нулів у чеку.
Від центрального залу офісної будівлі Вальдано сходи збігали до брукованої вапнякової доріжки, що вела до мармурового аркового фонтану й химерної скульптурної групи. Нетиповим для кварталу чином внутрішній двір відокремлювався від зовнішнього світу двометровими стінами й електронною залізною брамою.
Скульптури – три потворні крилаті богині, переплетені тілами, руками й волоссям зі зміями – були виконані з глини. На них були довгі одежі плакальниць, а в руках – батоги з мідними шипами. Неприкаяні, розлючені, мстиві. У своїх гнівних конвульсіях в темному світі Тартару вони були невблаганні перед жертвою чи сльозами.
«Кляті сторожові пекла, – подумав він, – гавкають, немов змучена свідомість».
Позаду нього гаргульї гнівно зиркали вдалину. Ґотична будівля виглядала не на місці й не на часі посеред історичного кварталу з резиденціями в іспанському та неоколоніальному стилях.
Йому здалося, що чує когось за спиною, тож він міцніше стиснув теку Вальдано. Озирнувшись, Вітмен побачив лише пішохода з собакою. Перетнувши мовчазну вулицю, повз ресторан «Андалузія» і парковку попрямував на північ, до людної вулиці Сансет. Над північним краєм Стріпа височів готель «Шато-Мармон». Він спитав себе, чи, бува, Джеймс Дін, застрягши в часовій петлі, не вистрибує з вікна, поспішаючи на проби до «Бунтівника без причини» з Наталі Вуд?
Увійшов до привітного на вигляд скромного бару, прихованого за неоновою вивіскою і дверима без знаків. Вітмен не поспішав. Він сів у сигарному салоні на просторій терасі й замовив «Ґран Марньє». Звідси було ледь видно лабіринт ніш і сходів позаду стриптизерського пілона, портрет Міккі Мауса на стіні й телевізори, по яких крутили повтори «Зони сутінків».
Вітмен дістав свій старий «Олд Голборн» і скрутив цигарку. Він дивився на запальничку і намагався збагнути, чому саме сірники, а не запальнички