Скачать книгу

новаторський досвід. Це наріжний камінь емоційної спритності.

      Одне-два покоління тому суспільство переважно спиралось на чіткий розподіл «чоловічої діяльності» і «жіночої діяльності».

      Сьогодні за такий жорсткий розподіл можна одержати по пиці. Так само дехто з нас хоче все у себе розкласти по поличках, бо не цінує себе як особистість, дивиться на себе вузько і винятково як на багатія, товстуна, телепня, живчика. Ми давно вже дійшли висновку, що категоризація на кшталт «дружина пана Джонсона» – обмежувальна і хибна пропозиція.

      Так само – «виконавчий директор», «пересічна людина», «найрозумніша дитина в класі» чи навіть «квортербек Суперкубку з футболу».

      Бути емоційно спритним означає знати й сприймати всі свої емоції, навіть уважаючи найскладніші з них уроком для себе. Це значить виходити за межі обумовлених або запрограмованих когнітивних і емоційних реакцій (ваші гачки), аби в будь-який момент жити із чітким розумінням обставин та відповідно реагувати і діяти згідно з вашими найдорожчими цінностями.

      У наступних розділах я розповім, як стати емоційно спритною особою, яка тішиться повнявою життя.

      Розділ 3. Спроба зістрибнути з гачка

      Експерти виділяють різну кількість базових емоцій, але для наших цілей ми зупинимося на сімох[26]: радість, гнів, сум, страх, подив, зневага, гидливість. Як ми вже побачили, у нас є всі ці емоції, бо вони допомогли нам вижити протягом мільйонів років еволюції. Однак п’ять із них – гнів, сум, страх, зневага, гидливість – перебувають на не вельми зручному боці афективного спектра. («Подив» може належати до обох груп.)

      Чому більшість наших емоцій відбиває темний бік людського досвіду?

      Якщо стільки емоцій пов’язано з нервуванням та допомагають скоротити шлях природного відбору, то чи не означає це, що навіть темні й складні відчуття мають свою мету? Чи тому не слід їх уникати, а радше приймати як корисні – хоч іноді й незручні – складники нашого життя?

      Так.

      Саме так.

      Проте далеко не всі ми вчимося приймати й жити з усіма нашими емоціями. Більшість вдається до поведінки за умовчанням, бо сподівається, ніби так можна відхилити чи замаскувати негативні відчуття, щоб не мати з ними справу.

      Інші глибоко поринають у ці відчуття й докладають зусиль, щоб вийти з них. Або ще ми намагаємось упоратися з випробуваннями й складними емоціями за допомогою цинізму, іронії, чорного гумору, відмовляючись визнати, що до всього треба ставитися серйозно. (Як сказав Ніцше – у вільному перекладі – «Жарт – епітафія емоції».) Ще інші пробують ігнорувати свої відчуття і, як сказав сучасний філософ Чарльз Тейлор, «позбуваються їх». Коли ми намагаємося «зіскочити з гачка», просто вбиваючи наші відчуття, від цього страждає наш добробут.

      Щоб подивитися, наскільки ваші реакції пасують до цих не вельми ефективних

Скачать книгу


<p>26</p>

Дослідники емоцій, які активно обговорюють питання кількості стрижневих емоцій, найчастіше згадують про 6–15 емоцій. У кожному разі кількість т. зв. «негативних» емоцій перевищує кількість «позитивних». Перспектива «базових» емоцій спирається на теорію, що нескінченне число ключових емоцій поділяється культурами й видами й має універсальну пускову схему (Екман, 1999). Така перспектива протиставляється «конструктивістській» (Баретт, 2015), за якою емоції не мають виражених меж між собою, а ми просто конструюємо наш емоційний досвід на основі контексту. Див.: Ekman, P. (1999). Basic emotions. In T. Dalgleish & T. Power (Eds.), The handbook of cognition and emotion (pp. 45–60). New York: John Wiley & Sons; Clark-Polner, E., Wager, T. D., Satpute, A. B., & Barrett, L. F. (2016). Neural fingerprinting: Meta-analysis, variation, and the search for brain-based essences in the science of emotion. In L. F. Barrett, M. Lewis, & J. M. Haviland-Jones (Eds.). The handbook of emotion (4th ed.). New York: Guilford Press; Barrett, L. F. (2014). Ten common misconceptions about the psychological construction of emotion. In L. F. Barrett & J. A. Russell (Eds.), The psychological construction of emotion (pp. 45–79). New York: Guilford Press.