LITMIR.BIZ

Скачать книгу

      Люди рідко думають про рух за громадянські права як момент демократичного переходу. Але так було. З усіх разючих поворотів американської історії найвизначнішим було те, як Конституція служила справі подолання спадщини рабства й легалізації сегрегації. Те, що нащадки рабів ухопилися за Чотирнадцяту поправку як спосіб боротьби за рівні права, є свідченням виняткової здатності документа каналізувати і спрощувати американську еволюцію.

      З погляду багатьох Засновників, це був неймовірний результат. Томас Джефферсон був переконаний, що чорні раби не житимуть вічно в кайданах. Він якось написав: «Ніщо виразніше не записано у книзі долі, як те, що ці люди мають бути вільними». Проте він також був переконаний, що білі й звільнені чорні «не можуть жити в одній державі». Токвіль, міркуючи про долю «трьох рас», які населяли Америку в 1835 році (він їх називав «біла раса», «негри» та «індіанці»), писав, що разом вони мирно не співіснуватимуть. Медісон та інші Засновники настільки переймалися майбутнім звільнених рабів, що докладали зусиль, аби повернути їх до Африки, де їм належало створити країну Ліберію. Навіть після тривалої й запеклої боротьби за припинення рабства знадобилося ще майже сторіччя, щоб рух за громадянські права в 60-ті роки минулого сторіччя повершив те, що багато Засновників вважали неможливим, – поширив формулу «Ми – народ» на чорних американців.

      Відбувалося це доволі хаотично. Звичайно, на передвоєнному Півдні Конституція не могла допомогти рабам. Але дехто завзято намагався – з невеликим успіхом – звертатися до судів, аби здобути свободу. За Кодексами про рабів, останні прав не мали, бо вважалися не людьми, а власністю. Вони не могли свідчити в суді проти білого, не могли укладати контракти, не могли захищатися від брутальності господарів. Юридичні заходи проти рабства мали більше успіху на Півночі та в нових штатах і на нових теренах Заходу.

      Хоча більшість справ розглядалися на рівні штатів, деякі з них усе-таки потрапляли до Верховного суду США. В одній такій справі сам Джон Квінсі Адамс захищав украдених африканців, яких нелегально перевезли з Африки у рабське володіння кораблем «Амістад». Вони повстали й повбивали команду, і Адамс виграв їхнє звільнення в 1841 році.

      Через кілька років Верховний суд розглядав свою чи не найганебнішу справу. Дред Скотт був рабом, якого хазяїн привіз до вільного штату і який на підставі цього заявив, що він має одержати свободу. Розглядаючи питання про те, чи нащадки африканців, вільних і рабів, можуть вважатися американцями, більшість суддів сказали «ні»: «На них не поширюється (і не передбачалося поширювати) поняття «громадянин» у Конституції, і тому вони не можуть претендувати на права й привілеї, які цей інструмент надає й забезпечує громадянам Сполучених Штатів»[23]. Фредерік Дуґлас, провідний аболіціоніст, який замолоду втік з рабства, засудив ухвалу 1857 року як «найбільш скандальне

Скачать книгу