Демократія - Кондолиза Райс

Скачать книгу

почали довіряти правозастосуванню, що обмежувало політичну роль військових. Чимало наших проблем, що були на початку, давно врегульовані. Роздратування президента Буша через те, що він не міг відрядити американське військо на вулиці Нового Орлеана, свідчить, що побоювання військового перевороту вже відійшли в історію.

«Конгрес не повинен встановлювати закони»

      Тісне переплетіння релігії, політики та державної влади стало чи не найпотужнішим джерелом міжусобиць у світовій історії. У кожного громадянина є різного рівня зв’язки та зобов’язання. Проте релігія має над вірянином найбільшу владу. Якщо ці зазіхання обмежуються однією особою та її правом на свободу совісті, то проблем немає. Проте якщо група громадян або штат перенесуть цей благородний поклик у царину політики, інакодумцям буде непереливки. Достоту неможливо забезпечити свободу віросповідання, якщо штат опікується кількома певними релігійними віруваннями.

      В Америці, про яку ми вчили в школі, свобода віросповідання й відокремлення церкви від держави передбачалися від самого початку. Однак, як і в інших галузях, практика не завжди відповідала заявленим цінностям. До незалежності в деяких колоніях були офіційні церкви, як-от англіканська у Вірджинії, а в інших, наприклад, у Род-Айленді, послідовно дотримувалися відмежування.

      Багато перших поселенців прибували до нової землі обітованої, тікаючи від релігійних переслідувань. Їхній досвід відбився у вільному виборі й практиці віросповідання як фундаментальній засаді політичного життя. Пуритани оселилися в Массачусетсі, намагаючись побудувати побожне суспільство, що стане зразком для інших. Однак, хоча вони послідовно захищали власне право на свободу віросповідання, їхні проводарі не схильні були поважати права дрібних сект і нонконформістів поміж себе. Так, Роджер Вільямс заснував Род-Айленд після вигнання з Массачусетсу за політичну агітацію й незгоду з певними аспектами основної віри.

      Проте у той час терпимість до релігійних відмінностей була безпрецедентною. Частково через криваві релігійні війни у Британії та Європі ідея релігійної толерантності в колоніях мала природне опертя хоча б тому, що альтернативою могли б стати постійні чвари. Усі колонії дуже різнилися за наявністю релігійних сект і свободою вибору релігії. Меріленд, наприклад, під керівництвом католика лорда Балтимора ухвалив резолюцію, яка забороняла негативне ставлення до співвітчизника-колоніста на підставі його віросповідання. Формулювання цього положення в Законі Меріленду про толерантність (1649) стало взірцем для Першої поправки, ухваленої через сто років: «…Жодна особа чи особи у цій провінції… яка сповідує віру в Ісуса Христа, не має надалі зазнавати дошкулянь, домагань і осуду на підставі її релігії та вільного її сповідування». Попри своє обмеження християнськими віруваннями, Закон про толерантність став новаторським документом, особливо на фоні зростання

Скачать книгу