«Аляска» - Сергій Бут

Скачать книгу

кличуть по-народному – Міськом.

      Несподівано новий пацієнт зреагував на слова Міхаеля. Він повернув голову в його бік і пильно вдивлявся в очі допитливого сусіда, зволікаючи з відповіддю чи, точніше, гадаючи, про що сказати передовсім: про ім’я чи професію.

      – Я рятівник, – нарешті він обрав один із варіантів.

      – А звати тебе як? – перепитав Міхаель.

      Наполегливість співрозмовника плутала рятівнику думки. Вдало обійдені пастки, які залишилися на волі, потребували обережності в словах і діях, аби не втрапити в нові, тому мовчанка тривала, напинаючи між хлопцями тятиву недовіри. Мешканці палати, за винятком хіба Коми, нашорошили вуха і причаїлися – у такому закладі познайомитися можна з ким завгодно: від Дені Дідро до Кирила Кожум’яки. Зняти напругу могла лише відповідь, зволікання з якою затягнулося.

      – Мене звати Антон, – рятівник намагався спекатися допитливих поглядів, одначе – дзуськи. Мовчанка і досі висіла густим туманом, недовіра не зникла.

      – Не обманюєш? – грізним тоном поцікавився Міхаель.

      Тятива ось-ось мала луснути, аж раптом Міхаель зайшовся сміхом.

      Цієї-таки миті палата знову вибухнула реготом. Пацієнти підтримали витівку свого неформального лідера, будучи не проти розбавити сірі будні яскравим жартом. Навіть Григорій на секунду покинув свою шкаралупу самоти і стримано розтягнув губи в посмішці.

      Після короткого знайомства в палаті, яка своїм жалюгідним виглядом не сприяла людським почуттям на кшталт дружби чи якоїсь симпатії, запанувала здорова атмосфера. Міхаель по черзі представив сусідів, надавши кожному коротку характеристику, а згодом уся ватага подалася на сніданок до шпитальної їдальні.

      Менше за все Антону хотілося їсти. Він штрикав виделкою в желейного вигляду кашу, що повільно ковзала тарілкою від такого недбалого ставлення до неї. Якщо не зважати на грюкання столових приборів, у просторій їдальні лунали лише голоси санітарів і кухарів, які розносили страви по довгих столах для різношерстої публіки. Компанія не з найкращих, але наразі вона позбавляла Антона самотності, від якої тілом пацієнта бігли дрижаки. Загнаного страхом у безвихідь, його чи не вперше відпустило саме серед психів. Не так вже й боязко сприймаєш власні фобії, коли довкола стільки неврівноважених з найрізноманітнішими симптомами. Зрештою, це лікарня й у випадку чергового приступу буде кому допомогти.

      Щодо можливості нападу Антон не сумнівався. Покликаний рятувати людей, він сам потребував допомоги, і, щонайперше – душевної! Послане кілька тижнів тому випробування виявилося не до снаги молодому чоловікові. Хоч у крайнощі удавався: і до чарки, і до ворожки, ба навіть до Бога – все намарно. Невидима сила в особі світловолосого переслідувача все гонила по закамарках його й без того скалічену душу. Привид витягував соки, пив кров, мотав нерви і просто зживав Антона з білого світу, роблячи це з особливою вибагливістю.

      Тонкий писк урвав перебіг Антонових думок. За сусіднім столиком розгорілася

Скачать книгу