LITMIR.BIZ

Скачать книгу

розлючений, оскільки не зміг упізнати того, хто застрелив Ломера.

      – Як Меркадо вдалося вибратися з поліційного відділка? Як він дізнався, де ви були?

      – То був якийсь збій у роботі мозку, чи принаймні так мені потім пояснили. Тоді за надто короткий проміжок часу сталося безліч подій, а тому в моїй свідомості одна подія наклалася на іншу, і я прийняв одного підозрюваного за іншого. Але навіть тепер можу тобі заприсягтися: я бачив те, що бачив. Убили мого напарника. Я не знаю, як це сталося, але той тип стояв на світлі, не далі, ніж за п’ять чи шість метрів від мене. Ми дивились один на одного, як оце зараз із тобою. Коли на місце вбивства прибули копи, я розповів їм усе, до найменших подробиць. Хай йому чорт, та я навіть ім’я його назвав! Але Хорхе Меркадо в той час сидів у камері для затриманих у Рампарті. Він пробув там цілу ніч.

      – А той, хто вбив Ломера?

      – Виходить, що я його ніколи не бачив.

      – Отже, вони так і не знайшли того, хто це зробив?

      Фікс нахилив зручніше кінчик соломинки й почав пити. Йому було важко це робити: заважали стенози у стравоході. Вода проходила по пів чайної ложечки.

      – Аякже, – відповів він нарешті, – таки знайшли. Розібралися.

      – Але ж ти вказав на зовсім іншого чоловіка.

      – Я вказав на нього поліції. Одначе в суді я вказав на того, на кого треба. Слідчі знайшли свідка, який бачив машину, що вилетіла із заправки на шаленій швидкості. Вони поставили собі за мету знайти водія, а потім постаралися відшукати зброю, яку він викинув з вікна машини. Одна річ, якщо вбивають хлопця на заправці, – тут, звісно, поліція спробує знайти злочинця. Але коли вбито поліціянта на заправці – це вже щось геть зовсім інше.

      – Але ж у них не було свідків.

      – Я був свідком.

      – Ти тільки-но мені сказав, що не бачив того типа.

      Фікс застережливо направив на неї вказівний палець:

      – Я й до цього дня ніколи його не бачив. Навіть коли сидів навпроти нього у суді. Це навіть не обговорювалося. Психіатр сказав, що якби я бачив його, я б його згадав. А якщо я його не пам’ятав, то я згадав би його з часом. Міг прокинутись одного ранку – і зразу все пригадати.

      Він стенув плечима:

      – Цього ніколи не сталося.

      – А як же тоді ти був свідком?

      – Вони сказали мені, ким був той тип, і я відповів: «Так, це він».

      Фікс стомлено всміхнувся дочці.

      – Не хвилюйся, то був він. Не забувай, що він теж мене бачив крізь скло бару перед тим, як стріляти. Він знав, хто я. Він застрелив Ломера, він убив того хлопця з бару і він знав, що я бачив, як він це робив.

      Фікс сумно похитав головою:

      – Шкода, що я не пам’ятаю, як звали того хлопчика. Коли ми прийшли до нього додому після похорону, його мати розповідала мені, що він серйозно тренувався в плаванні. «Був дуже перспективний», – так вона сказала. У моєму житті половину подій я хотів би згадати, а іншу половину – забути.

      Після смерті Ломера вони прожили з Беверлі ще два роки, попри те, що вона вже тоді пообіцяла Бертові, що покине чоловіка. Вона залишалася, бо Фіксові

Скачать книгу