LITMIR.BIZ

      Уже в квітні 1917 р. близько 3000 солдатів-українців, зосереджених на київському збірному етапному пункті, виступили з ініціативою формування українського полку для фронту. Бажання вояків знайшли певну підтримку Центральної Ради і повне несприйняття з боку місцевих органів Тимчасового уряду, військового командування і навіть демократичних організацій, що очолювались загальноросійськими партіями. За таких умов військовослужбовці-українці на чолі зі штабс-капітаном Д. Путником-Гребенюком вирішили самовільно оголосити себе Першим Українським полком імені гетьмана Б. Хмельницького. Допомогу в цій справі надали члени Київського товариства Українського військового клубу імені гетьмана Полуботка. Попри перешкоди з боку військового командування та самоусунення Центральної Ради [документ № 1-1-1] вони залишились окремою військовою частиною. Приклад вояків нового полку наслідували солдати-українці інших частин.

      5—8 травня 1917 р. у Києві відбувся І Український військовий з’їзд, на який прибули 700 делегатів, що представляли 993400 вояків-українців російської армії. З-поміж іншого, з’їзд висловився за негайну реорганізацію армії за національно-територіальним принципом, зокрема за виокремлення підрозділів українських солдатів та офіцерів, причому для уникнення дезорганізації на фронті таке виокремлення мало провадитися поступово. Повністю українським за національним складом мав стати Чорноморський флот (на той час питома вага українців у ньому становила 75 %), на Балтійському ж флоті українцями мали бути укомплектовані окремі кораблі. Для загального керівництва українізацією армії при Центральній Раді був створений Український генеральний військовий комітет (УГВК) на чолі з С. Петлюрою.

      ІІ Всеукраїнський військовий з’їзд, який розпочав роботу 5 червня 1917 р., запропонував Центральній Раді «негайно приступити до фактичного втілення в життя основ автономного ладу»[3]. Що ж до власне військових питань, то з’їзд зажадав від російського військового керівництва затвердити УГВК як «українську військову інституцію». Проте Центральна Рада побоювалась репресій з боку Тимчасового уряду і не хотіла йти на односторонні політичні кроки. Лише загроза стихійного вибуху українських мас дала поштовх до видання 10 червня 1917 р. Першого універсалу, яким фактично проголошувалася автономія України. Проте у ньому жодним словом не згадувалася проблема національних збройних сил. У створеному ж 15 червня 1917 р. виконавчому органі Центральної Ради, Генеральному секретаріаті, була посада секретаря військових справ, яку обійняв С. Петлюра.

      Перший склад Генерального секретаріату. Київ. Червень 1917 року

      У Другому універсалі Центральної Ради від 3 липня 1917 р. було, з-поміж іншого, оголошено про намір Центральної Ради мати представників при кабінеті Військового

Скачать книгу