Бог дає таланти всім. 50 уроків, щоб знайти себе та справу всього життя - Регіна Бретт

Скачать книгу

десять років були б для мене найціннішим дарунком, – сказав Том.

      Однак їх було лише два. Він помер у 2005-му у 80 років. Коли я дивлюся на вазу, що стоїть на полиці в моїй вітальні, то думаю про те, наскільки прекрасними є всі наші «огріхи», коли ми покірно перетворюємося на глину в руках Творця.

      Бути смиренним непросто. Я завжди прагну бути ідеальною, наче це можливо, в усьому, хоча насправді більша частина благословень, які приходять до мене й через мене, народжуються в моїй «неідеальності». Вони в наших помилках, втратах, наших «майже», і ними ми благословляємо життя інших людей. Увесь цей «хаос» має право на життя. У моєму безладі існує те, що Вільям Джеймс свого часу назвав «невидимим ладом».

      Яке полегшення! І все-таки складно відчувати це полегшення, коли хтось інший указує на твої недоліки в роботі. Не тому, що їх у мене багато, а тому, що я прагну бути ідеальною. Я повсякчас хочу доводити, що не маю недоліків, тому що глибоко всередині завжди відчувала, що їх чимало – особливо в дитинстві. Я сама була одним великим недоліком. Ось головна причина того, що в мені й досі є рештки того сорому, який активується щоразу, коли хтось починає критикувати мою роботу. Я й досі переконана: коли я роблю помилку, то сама на неї перетворююсь. Неправильним є не лише те, що я зробила, я сама неправильна.

      Мені завжди подобалося, що в однієї з моїх доньок на блакитній райдужці є три коричневі смужки. Вона малювала їх щоразу, коли створювала автопортрет. Моя донька ніколи не сприймала їх як недолік, швидше як унікальний відбиток, що його залишив Бог. Якби ж то ми могли бачити всі наші «недосконалі» риси саме в такому світлі – як щось прекрасне й корисне!

      Гончар нагадав мені: на всьому, що ми створюємо, залишаються два відбитки – наш і Божий. Вони обидва прекрасні. І обидва мають право на життя.

      Урок 11

      Коли щось у тебе викликає сумнів, то сумнівайся у своїх сумнівах

      Один професор у коледжі подарував мені коротеньку й просту молитву, що допомагає побороти страх:

      «Господи, я шукаю в Тобі прихистку від боягузтва».

      Зекі Сарітопрак завжди говорив ці слова, щоб заглушити свої страхи. То був професор-ісламознавець, який викладав в Університеті Джона Керролла в Клівленді, де я отримувала магістерський ступінь із релігієзнавства.

      Більшість із нас не вважають себе боягузами, однак ми постійно сумніваємося в собі, хоча мали б – у своїх сумнівах. Я завжди думала, що бути сміливим означає не мати страху. І голосно сміялася, почувши таку фразу: «Сміливість – це коли тільки ти знаєш, що боїшся».

      Усі ми тільки вдаємо сміливість, а дехто робить це краще, ніж інші. Протягом багатьох років я дотримувалася принципу: «Удавай, доки сама в це не повіриш». Моя подруга Вікі запропонувала кращий варіант: «Вір, доки сама не повіриш». І саме ці слова вестимуть мене дорогою життя до кінця.

      Багато років тому у Водсворті, штат Огайо, коло входу до церковної зали я познайомилася з однією матір’ю. Вона розповіла мені про свою доньку Діану,

Скачать книгу