LITMIR.BIZ

Скачать книгу

угоду, – мовила вона. – Якщо я ще подобатимусь тобі після одного вечора разом, я обов’язково подивлюся з тобою кіно, у якому ні слова не розумію.

      Він усміхнувся, його повіки тим часом опускались.

      – Ти все одно мені подобаєшся.

      Цілковита нісенітниця. Має ж бути якийсь спосіб відвернути нашу розмову від флірту. Чому це вона почувається монстром з-поміж них двох? Звісно, вона і є монстр, і вона з цим переважно змирилась, знаючи, що такий різновид потвор, як вона, має існувати заради загального добра. У певному сенсі вона, ніби звичайний лікар, має завдавати болю, щоб рятувати життя. Як іноді відтинають вражену гангреною кінцівку, щоб урятувати решту тіла, відокремивши її. В одному місці біль, а для решти тіла – добро. І решта набагато більше варта того, щоб її врятувати.

      Вона раціоналізувала, як завжди, задля того, щоб змогти ужитися сама із собою. Утім, вона ніколи зухвало собі не брехала.

      Вона усвідомлювала, що не існує у якійсь сірій моральній зоні. Вона існує в моральній зоні суцільно чорній. Єдине, що було гіршим за Алекс, яка виконує свою роботу добре, те, що є хтось, хто виконує її роботу зле. Або взагалі ніхто.

      Утім, навіть цілком погоджуючись з ярликом «монстр», вона ніколи не була потворою, яка вбиває невинних. Вона навіть не збиралась убивати цього винуватого… який досі дивився на неї з-під своїх довгих кучерів великими світло-карими собачими оченятами.

      Мертві діти, – волала вона сама до себе, – мертві діти, мертві діти, мертві діти.

      Вона ніколи не прагнула ставати шпигункою чи працювати у підпіллі, а зараз усвідомила, що вона емоційно не годиться для цієї роботи. Вочевидь, забагато безпідставної симпатії переповнює її тіло, що більш ніж іронічно. Ось чому ти ніколи не заговорювала із суб’єктом, до того як зверталася до нього на завданні.

      – Добре, Деніеле, ми йдемо. Можеш підвестися?

      – Мм-хмм. Отак, дай я сумку твою візьму.

      Він мляво підняв руку, потягнувшись до її кейса.

      – Я потримаю, – хоча насправді руки в неї цілком затерпли, тримаючи руків’я. – Ти радше зосередься на тому, щоб утримувати рівновагу.

      – Я справді втомився.

      – Знаю, поглянь, он де моє авто. Сріблясте.

      – Там багато сріблястих.

      У тому й суть.

      – Ось вона. Дай-но я посаджу тебе назад, щоб ти міг лягти. Чому не знімеш куртку, не хочу, щоб тобі стало спекотно. І роззуйся, отак. – Менше їй згодом буде клопоту. – Зігни ноги в колінах, щоби вмістились на сидінні. Чудово.

      Вона поклала йому під голову наплічник, звісно, не надто зручно, але йому зараз було не до того.

      – Ти така добра, Алекс, – пробурмотів він, заплющившись. – Ти найдобріша жінка, яку я зустрічав коли-небудь.

      – Гадаю, ти теж добрий, Деніеле, – зазначила вона.

      – Дякую, – ледве вимовивши, він заснув.

      Вона хутко добула з багажника бежеву шаль у тон сидінням. Укрила його. Добувши з кишені шприц, вона встромила голку у вену на його литці, ставши так, щоб не дати сторонньому побачити, що вона робить. «Іди за лідером» за годину чи дві вивітриться, а вона потребувала,

Скачать книгу