ТОП просматриваемых книг сайта:
Аптекар. Стефані Майєр
Читать онлайн.Название Аптекар
Год выпуска 2016
isbn 978-617-12-4160-2,978-617-12-4161-9,978-617-12-3912-8
Автор произведения Стефані Майєр
Издательство Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»
– Та ні, я тільки… теє, ніхто ще мене на побачення у потягу не запрошував. – І це була щира правда. Власне, її вже багато років ніхто на побачення не запрошував. – Я розгубилась. І це правда.
– Ось як я зроблю. Я запишу своє ім’я та номер на цьому папірці й віддам його тобі, а коли доїдеш до своєї зупинки, можеш викинути його у перший-ліпший смітник, що побачиш, бо смітити недобре, і враз про мене забудеш. Для тебе – мізерна турбота, кілька секунд змарнуєш на смітник.
Вона усміхнулась, коли він говорив, опустивши при цьому очі й зосереджено записуючи свої дані на звороті квитанції олівцем № 2.
– Дуже тактовно з твого боку. Я вдячна. Він підвів очі, досі всміхаючись.
– Чи не треба викидати. Можеш скористатися ним, щоб мені зателефонувати, і ми кілька годин побалакаємо, поки я купуватиму тобі попоїсти.
Монотонний голос над головою оголосив станцію Пенн Квартер, і вона полегшено зітхнула. Бо їй ставало сумно. Так, вона збиралася провести вечір із Деніелом Бічем, але жодному з них це великої насолоди не принесе.
Для журби там немає місця. Так багато невинних помруть. Мертві діти, мертві матері та батьки. Добрі люди, які в житті нікого не скривдили.
– Це дилема, – відповіла вона тихо.
Потяг зупинився знову, вона вдала, ніби її штовхнув чоловік, що виходив за нею. Вона вже тримала в руці потрібну голку. Потім простягла руку до жердини, ніби щоб утриматись на ногах, і наче випадково вхопилася за Деніела. Він смикнувся від несподіванки, а вона, міцно тримаючи, ніби намагалася втримати рівновагу.
– Ой, перепрошую, я здивувала тебе, – мовила вона, відпускаючи його, і водночас кладучи маленький шприц у кишеню кофтинки.
Вона багато тренувала вправність рук.
– Пусте. Чи з тобою все гаразд? Хлопець просто зніс тебе.
– Так, усе добре, дякую.
Вагон знову рушив, вона спостерігала, як обличчя Деніела швидко зблідло.
– Агов, а з тобою все добре? – спитала. – Ти наче трохи зблід.
– Мм… я… що?
Він спантеличено роззирнувся.
– Скидається на те, що ти зараз знепритомнієш. Даруйте, – мовила вона жінці на стільці за ними. – Можна, мій друг сяде? Йому зле.
Жінка закотила величезні карі очі, а потім навмисно подивилась у протилежному напрямку.
– Нічого, – мовив Деніел. – Не треба… турбуватися через мене. Я…
– Деніеле? – спитала вона.
Він трохи хитався, обличчя біле, як полотно.
– Дай руку, Деніеле.
Із приголомшеним виглядом він простягнув руку. Вона схопила його за зап’ясток, напоказ ворушачи губами, дивлячись на годинник і вдаючи, що подумки лічить секунди.
– Ліки, – пробурмотів він. – Ти лікар.
Ці події ближчі до сценарію, тому вона заспокоїлася. – Так, і мені твій стан не до вподоби. Ти виходиш зі мною на наступній зупинці. Тобі треба подихати.
– Не можу. Школа… я не можу баритися.
– Я напишу для тебе записку. Не сперечайся зі мною.
Я знаю, що роблю.
– Ок,