LITMIR.BIZ

      Два князі – великий князь і государ Василій III Іванович, який у 1505–1533 роках правив Московською Руссю, та князь, полководець і воєвода тієї ж Русі Іван Овчина, обидва, кохаючи її над усе, не змовляючись називали велику княгиню «своєю любонькою» – «зазнобушкой».

      І це довгий час тішило її, аж доки вона не втратила обох закоханих у неї князів. З одним вона була вінчана перед Богом, з другим… З другим грішила. Опинившись у самотині, вона стала просто «вершницею зі списом».

      І такою її більше запам’ятали. І якщо хтось, бувало, не міг зразу збагнути, про кого йде мова, то перепитував:

      – Олена?… Яка Олена?… А-а… Глинська… Реформаторка грошової системи Русі?… Та, що на грошах?… Вершниця зі списом?…

      (З 1535 р. і протягом століть по всій Русі, а потім і в Росії карбувалися металеві гроші з зображенням вершника (багато хто був певний – вершниці) зі списом («копьем»), звані «копійками».)

      Про неї, вершницю зі списом, і повість.

      Про княгиню Олену Глинську, яка вийшла за одного, а полюбила іншого.

      Тисячоліттями філософи і поети намагаються розгадати таємницю найсвятішого і незбагненного почуття – кохання. Дехто вважає: можливо, людина стала людиною не тоді, коли навчилася виготовляти знаряддя праці, а тоді, коли, зірвавши прекрасну квітку, подарувала її істоті іншої статі, як знак прихильності та першої іскорки кохання.

      Кажуть, колись на небесах жили янгол Лю і янгол Бов. На перший позір, і Лю, і Бов нічим не відрізнялися від решти янголів, але все ж було в них щось особливе. Лю володів усіма якостями чоловіка. Він був сильним, сміливим, благородним, великодушним, турботливим і взагалі володів іще багатьма іншими якостями. Він уособлював мрію будь-якої земної жінки. А Бов була найвродливішою з усіх янголів. Її очі випромінювали незвичайне світло добра та милосердя. Її волосся сяяло так, ніби в нього були вплетені золоті ниті. Її голос, ласкавий і ніжний, міг зачарувати будь-кого. Не описати словами усіх чарів Бов…

      Але Лю і Бов ніколи не пишалися собою, своєю винятковістю. Обидвоє янголів не знали про те, наскільки вони дивовижні та які незвичайні у них долі. (Треба сказати, що довгий час Лю і Бов навіть не підозрювали про існування одне одного.) Але їм судилося зустрітися…

      Якось Бов гойдалася на ніжно-голубій і м’якій, як перина, хмарі та дивилася на землю. Вона думала про життя людей і мріяла хоч би кілька хвилин побути людиною. Вона так хотіла потрапити у світ земний, відчути земні почуття. Несподівано мрії Бов урвав Лю. Він гуляв білосніжною хмарою і раптом побачив чарівну незнайомку, мимо якої вже не міг пройти. Лю присів поруч Бов, вони познайомились, і між ними відразу ж виник незвичайний потяг. Того дня, коли Лю і Бов зустрілися, народилося велике почуття! Лю і Бов не розуміли, що відбувається: вони не розлучалися ні на хвилину! Весь час янголи були разом, мовчки гуляли при світлі загадкового місяченька та зірок, а іноді сиділи на пухнастих хмарах, спостерігаючи за людьми. Лю і Бов не могли і не хотіли існувати одне без одного…

      Але за законами небес янголи покликані допомагати людям, зобов’язані творити чудеса – у янголів немає часу для прогулянок та бесід. Лю і Бов порушили священний янгольський обов’язок, а тому їм заборонили зустрічатися. Вони тяжко переживали розлуку і врешті-решт збагнули, що не можуть змиритися з такою суворою забороною. Янголи вирішили назавжди покинути небеса і стати простими смертними. Спустившись на землю, Лю і Бов утратили осяйні німби, крила, унікальні здібності та безсмертя. Але тепер, ставши людьми, вони спізнали, що таке справжнє щастя. І невдовзі у їхній щасливій сім’ї лучилася важлива подія – народження донечки. Але дочка їхня була янголом, тож невдовзі після свого народження маленьке янголя піднялося на небеса…

      На небесах чарівне янголятко в пам’ять про батьків назвали Любов’ю.

      Відтоді й кажуть: Любов є й буде доти, доки існуватимуть люди.

      Давні слов’яни поклонялися, окрім інших, також і богам любові – Ладі, Лелю. А ось у деяких народів символом кохання була бджола, бо поєднувала (як і любов) «солод меду і гіркоту жала».

      І щоб причарувати кохану людину, ще на зорі людства йшли до ворожок, шукали чар-зілля, купалися в любистку, використовували різні замовляння…

      Олена знехтувала віковічним – ще зі слов’янських і давньоруських

Скачать книгу