LITMIR.BIZ

Скачать книгу

      – Тільки не хвилюйтеся, гаразд? Якщо це реактивний психоз… Це буває. Не хвилюйтеся. Спокійно. Так?

      – Так, – сказала Ірена, заплющуючи очі. – Я абсолютно спокійна… І мені давно вже на все начхати…

      Вона прокинулася в темряві.

      Лежала, не змінюючи пози – на спині, з витягнутими уздовж тіла руками.

      Насилу зігнула затерплі ноги. Ковдри не було.

      Холод… Сирість…

      Темінь. Ледь відчутний запах цвілі.

      Провела долонями по обличчю, грудях, животу. Спробувала розкинути руки ширше – і вперлася в дерев’яні стінки.

      Сіпнулася. Вкрилася холодним потом. Ривком сіла.

      Вона сиділа у довгому ящику, що звужувався в ногах. У труні… (Вона не закричала тільки тому, що на мить втратила голос.)

      Ривок…

      Труна зісковзнула з підвищення і загуркотіла, вдарившись об кам’яну підлогу. Ірена засичала від болю, виповзла з розколеної домовини, спіткнулась об віко, що потрапило під ноги, впала знову…

      Неподалік сухо стукнуло щось. Неначе розчинилася від невидимої пружини скринька.

      Ірена метнулася. Наткнулась на стіну – всуціль вологу і холодну – жодного натяку на двері.

      Ірена забилася в куток.

      Її розтрощена труна з атласною подушечкою валялася біля спорожнілого постаменту. Зате поруч – о жах! – на сусідньому постаменті повільно розкривалася інша…

      Лягла на полірований край біла рука з довгими пещеними пальцями.

      Віко відкинулося повністю, перетворивши труну на подобу розкритого контрабасового футляра.

      Постать, що перебувала в його оксамитових надрах, неспішно підвелася.

      – Перше, про що я фас попрошу – мужніфть і фпокій, – стишено проказав пан Семироль. (Йому важко було говорити – гострі ікла впирались у нижню губу, дістаючи до підборіддя.)

      – Розслафтефь і жифіть фьогодніфнім днем…

      Через край труни перекинулася нога в блискучому штиблеті.

      – А-а-а!!!