Шостий. Спогади про майбутнє - Євген Магда

Скачать книгу

підприємства СРСР – був готовий стати маріонеткою в руках депутатського корпусу. Річ в іншому: розвал Союзу застав не лише Кучму, але й тисячі йому подібних, зненацька, і йому був потрібен час для адаптації. Але оскільки партія, перепрошуємо, Верховна Рада сказала «Треба!», то досвідчений функціонер повинен був відповісти згодою та спробувати запропонувати власні правила гри.

      Леонід Кучма на посаді прем’єра зумів згуртувати навколо себе когорту талановитих менеджерів, надавши можливість молодим теоретикам спробувати себе в практиці державного управління. Ключову позицію куратора фінансово-економічного напряму в уряді обійняв Віктор Пинзеник, представник яскравої плеяди східноєвропейських «молодих реформаторів». Він зміг значною мірою втілити власні уявлення про лібералізацію економіки (з різною мірою ефективності та успіху). Прес-секретарем прем’єра і керівником інформаційного управління Кабміну став історик Дмитро Табачник, який згодом очолив адміністрацію Леоніда Кучми-президента. Симптоматично, що в уряді Кучми належні місця посіли представники націонал-демократичних сил. Юрист Олександр Ємець, фізик Ігор Юхновський, філолог Микола Жулинський отримали міністерські портфелі. Радниками прем’єра стали молоді вихідці з Дніпропетровська Олександр Турчинов і Віктор Чайка. Перший із часом став правою рукою Юлії Тимошенко та продовжує кар’єру на посаді секретаря РНБО, другий відійшов від активної політичної діяльності та віддає перевагу публіцистиці.

      За прем’єрства Леоніда Кучми українцям довелося перехворіти «трастами», що їх використовували спритні ділки для накопичення первинного капіталу. Кабінет Міністрів протягом останніх 40 днів 1992 року видав низку резонансних декретів, серед яких – «Про податок на додану вартість», «Про акцизний збір», «Про податок на прибуток підприємств і організацій». Як наслідок, фінансово-економічна система незалежної України поступово набувала ознак, якщо не стабільності, то передбачуваності.

      Підвищення на початку 1993 року вартості російських енергетичних ресурсів для українських підприємств завдало удару по їх конкурентоспроможності та послабило позиції Кучми. Тоді ж пішов у відставку перший віце-прем’єр, лідер «Народної Ради» Ігор Юхновський, і Леонід Кравчук скористався шансом, щоб «підперти» Кучму противагою – першим віце-прем’єром був призначений Юхим Звягільський, представник донецької фінансово-політичної групи, яка саме набирала силу. Утім ще понад півроку Кучма був на чолі Кабінету Міністрів, а його відставка 22 вересня 1993 року не стала для нього фатальною політичною подією.

      9 грудня 1993 року Леоніда Кучму обрали президентом Українського союзу промисловців і підприємців. Це був завчасно створений запасний аеродром, на якому він мав не тільки простір для маневру, а й можливість розраховувати на допомогу потенційних спонсорів.

      Навесні 1994 року Леонід Данилович зробив серйозну заявку на участь у президентських виборах, вигравши мажоритарні вибори до Верховної

Скачать книгу