Шостий. Спогади про майбутнє - Євген Магда

Скачать книгу

відносинах між Росією та Україною практично одразу після проголошення незалежності (нагадаємо, що відповідний День Росії святкують 12 червня, а Акт про суверенітет України датований 16 липня 1990 року) постала низка проблем. З одного боку, Борис Єльцин не мав достатньо ресурсів, аби взяти Україну на короткий повід, з іншого, не збирався миритися з маневрами досвідченого апаратника Кравчука, який демонстрував вміння крокувати між крапельок, виходячи сухим з води. Їхнє політичне співіснування на пострадянському просторі було вимушеним та наповненим різноманітними проблемами. Основна з них, з огляду на нинішню гібридну агресію Росії проти України, – ядерна зброя, що опинилася на території України після розпаду Союзу.

      В Україні раз за разом спалахують дискусії про те, чи могла наша країна зберегти контроль над третім за величиною ядерним арсеналом, що його змушена була або знищити (насамперед засоби доставки), або передати на російську територію. Для всіх прихильників політичної якбитології нагадаю, що міжконтинентальні балістичні ракети, які перебували на озброєнні 43-ї ракетної армії, були націлені за океан. Не хочеться применшувати таланти та здібності українських інженерів, проте версія про можливе перелаштування контролю над ними та перетворення ядерних ракет на фактор масштабного геополітичного шантажу є не меншим міфом, ніж легенда про гетьмана Полуботка та його скарб. Тим, хто вперто наполягатиме на «згаяному ядерному шансі», хочемо нагадати безславну історію боротьби України за власну частку радянської майнової спадщини за кордоном та частку золотовалютних резервів. Повернути в Україну шапку Мономаха, як видається, було легше, ніж зберегти ядерну зброю.

      Причина фатального несприйняття України західним світом, який визнав її незалежність, проте не надто переймався проблемами молодої держави, – у відсутності прагнення до зовнішньополітичного позиціонування однієї з найбільших країн Старого Світу. Ті, хто проголосив себе політичною елітою України, не знали або не вміли доносити інформацію про неї до західних партнерів, для яких відбулося спрощення парадигми: під час холодної війни радянських політиків та дипломатів часто називали «російськими», а з кінця 1991 року вони просто втратили лапки, але не контакти зі своїми партнерами у світі. Крім того, отримали від них карт-бланш на дії на пострадянському просторі, який був terra incognita для американської дипломатії.

      Підписання 14 січня 1994 року в Москві тристоронньої угода Росії, США та України, що передбачала відмову нашої держави від ядерного арсеналу та від претензій на розроблення та виробництво ядерної зброї, було, на жаль, єдиною можливістю розвитку подій в тодішній системі геополітичних координат. Немає провини Леоніда Кравчука в тому, що номінальний ядерний арсенал став внеском за вступ України до когорти цивілізованих держав, яким можуть простягнути руку допомоги світові фінансові організації. Ядерне роззброєння України обійшлося Сполученим Штатам у астрономічну

Скачать книгу