LITMIR.BIZ

Скачать книгу

зраду.

      Ми разом подивилися один одному в очі. Прецінь агентом міг бути котрийсь із нас. Але ми з Міськом лише сумно всміхнулися, розуміючи, що в цю хвилю обох навідала одна й та сама думка.

      – Той, що приїхав на хутір з більшовиками, ховав лице, – нагадав мені Місько.

      У мене давно не було сумніву, що серед нас завівся агент, але я мусив знати Міськову думку.

      – Зажди! – спохопився я. – А що з Сірком?

      – Вибач, забув сказати, – Місько запустив п’ятірню у свого кудлатого чуба, поворушив пальцями.

      Дивна людська натура – я відчув у своєму чубові ласкаві пальці Зоньки і теплий доторк її грудей.

      – Сірко теж вийшов. Куля зачепила йому руку, але не глибоко. Гак каже, що заживе, як на собаці. – У відсвітах нафтової лампи на щетинястому обличчі Міська ворухнулася бліда усмішка.

      – Ти стрічався з Гаком?

      – Так. Він сказав, що Сірко нині ховається в їхній криївці – з Гаком, Сумом і Дзідзьом.

      – Файно, – мовив я і подумав, як багато залежить від сліпого випадку. Якось несподівано провідник Корнило відпровадив тоді з очерету Гака, Сума і Дзідзя, оберігши їх від облави. – А їхню криївку не шукали? – спитав я.

      – Якби шукали, знайшли б, – сказав Місько.

      Від цих трьох підпільників відводила підозру серйозна обставина – Сум був молодшим братом Стодолі, Гак доводився їм обом рідним вуйком, а Дзідзьо, котрий весь час був із ними, ніяк не міг опинитися на вантажівці, що приїжджала на Драгоманівку.

      Ми з Міськом не знали, що й думати. Але я сказав, що треба забрати Сірка до себе. Нехай буде з нами замість Сокола, бо я йому вірю, як самому собі. Місько погодився.

      А що далі? Ми залишилися погромлені без провідників і лінії зв’язку. Лінія була, але вона вже нічого не вартувала під опікою більшовицької агентури. Зв’язковий пункт над Стрипою розсипався на наших очах.

      – Треба шукати провідника Буревія, – сказав я. – Іншої ради немає.

      Місько і тут погодився, додавши, що треба шукати і юду. Поки його не знайдемо, ми всі ходитимемо замінованим полем із зав’язаними очима.

      – Тому правда твоя, – сказав Місько, – без провідника Буревія, без СБ нам не обійтися.

      Ми гомоніли, поки я не вичистив свій автомат до воронового блиску. Потім з’їли по ложці меду, запили холодною водою і, не роздягаючись, полягали спати.

      Місько так рівно дихав, наче відразу заснув, але згодом озвався у темряві:

      – Скажи мені правду…

      Він трохи помовчав, вагаючись, і я думав, що Місько запитає мене про щось дуже важливе, думав, що його мучить якась недомовка або підозра. Але він спитав:

      – Ти… ти цілувався із Зонькою?

      Я теж витримав паузу, бо достоту не знав, чи це можна було назвати цілуванням.

      – Ні, – була моя відповідь.

      Під Міськом заскрипіли прічі, він перекинувся на другий бік, тяжко зітхнув.

      – А хіба що? – спитав я.

      – Нічого. Так…

      Міськові, видно, стало ніяково за свою цікавість, бо він швидко змінив тему

Скачать книгу